ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 916/1134/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О.М. - головуючий, Вронської Г.О., Студенця В.І.,
за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
на рішення Господарського суду Одеської області
у складі судді Демешина О.А.
від 08.08.2018
та на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Савицького Я.Ф., Колоколова С.І., Принцевської Н.М.
від 21.11.2018
за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту)
до Одеського прикордонного загону Військової частини 2138
про зобов'язання укласти договір на відшкодування експлуатаційних витрат з підстав ухилення від укладання договору
за участю представників:
позивача: Прокопова К.В.
відповідача: Степанович Д.Г.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог.
У червні 2018 року Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Одеського прикордонного загону Військової частини 2138 про зобов'язання відповідача укласти договір про відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію в редакції, наведеній позивачем в позовній заяві.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач на підставі договору оренди нерухомого майна № ДФ-155 від 18.07.2008, укладеного з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області користується на правах оренди нежитловими приміщеннями загальною площею 820,8 кв.м. будинку морського вокзалу в місті Одесі, балансоутримувачем яких є позивач. Однак, в порушення пункту 5.9. зазначеного договору відповідач не уклав з балансоутримувачем орендованого майна договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг, обов'язок щодо укладення якого прямо передбачений умовами договору, та безпідставно відмовляється від укладення такого договору.
2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
18.07.2008 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та Військовою частиною 2138 (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № ДФ-155 (далі по тексту - договір, договір оренди), відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування для службового використання державне нерухоме майно - нежитлові приміщення, загальною площею 820,8 кв.м, розміщені за адресою: м. Одеса, вул. Приморська, 6, що перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".
Пунктом 2.1. договору сторони встановили, що орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.
Відповідно до пунктів 10.1., 10.4. договору останній укладено строком до одного року, що діє з 18.07.2008 до 15.07.2009. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
За умовами пункту 5.9. договору орендар зобов'язується здійснювати витрати, пов'язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору зобов'язується укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю.
18.07.2008 на виконання умов договору оренди Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військова частина 2138 (орендар) підписали акт приймання-передачі державного нерухомого майна, що перебуває на балансі Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт".
29.12.2009 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військовою частиною 2138 (орендар) був укладений договір № ДФ/155/1 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2008, яким сторони продовжили термін дії цього договору до 15.06.2010 включно.
05.09.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військовою частиною 2138 (орендар) був укладений договір № ДФ/155/2 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2008, яким сторони продовжити термін дії цього договору до 15.04.2013 включно.
Відповідно до Закону України "Про морські порти", що набрав чинності 13.06.2013, розпорядження Кабінету Міністрів України № 133-р від 04.03.2013 та наказу Міністерства інфраструктури України № 163 від 19.03.2013 державні підприємства морського транспорту, в тому числі і позивач - Державне підприємств "Одеський морський торговельний порт", були реорганізовані шляхом виділу стратегічних об'єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та зобов'язань щодо них, відповідно до розподільчих балансів.
У результаті реорганізації Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт" стратегічні об'єкти портової інфраструктури, частина іншого майна, права та обов'язки щодо них, були передані Державному підприємству "Адміністрація морських портів України" відповідно до розподільчого балансу, підписаного між зазначеними юридичними особами станом на 13.06.2013, та акту приймання-передачі майна від 13.06.2013, за яким, в тому числі передавались права та зобов'язання за договором оренди № ДФ-155 від 18.07.2008. Отже, з 13.06.2013 Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" (позивач) стало правонаступником Державного підприємства "Одеський морський торговельний порт", в тому числі і за договором оренди нерухомого майна ДФ-155 від 18.07.2008 з відповідними правами, зобов'язаннями та відповідно виступає балансоутримувачем орендованого майна за договором.
Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" наказом № 17 від 13.06.2013 наділило Одеську філію Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" майном, яке є частиною майна Державного підприємства "Адміністрація морських портів України", згідно з актами приймання-передачі. За актом приймання-передачі майна, майнових прав та зобов'язань № 19 від 13.06.2013 Одеська філія Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" отримала від Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в тому числі майнові права та зобов'язання за договором оренди нерухомого майна ДФ-155 від 18.07.2008.
13.09.2017 Державне підприємство "Адміністрація Одеського морського порту" звернулось до Військової частини 2138 з листом № 33А/1961, в якому з посиланням на передбачені пунктом 5.9. договору оренди зобов'язання орендаря просило Військову частину 2138 узгодити та підписати проекти договорів на відшкодування експлуатаційних витрат (водопостачання, водовідведення та теплопостачання), які були додані до зазначеного листа.
У відповідь на цей лист Військова частина 2138 в листі № 721/9231 від 02.10.2017 повідомила Державне підприємство "Адміністрація Одеського морського порту" про те, що проекти договорів не можуть бути погоджені, оскільки дія договору оренди № ДФ-155 від 18.07.2008 не продовжувалась, а нежитлові приміщення, що знаходяться на балансі Державного підприємства "Адміністрація морський портів" та розташовані в пункті пропуску через державний кордон України, знаходяться в його користуванні на підставі статті 17 Конституції України, Закону України "Про Державну прикордонну службу" від 03.04.2003, Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 751 від 18.08.2010, Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.1994 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства", Розпорядження Кабінету Міністрів України № 143-р від 29.02.1996 "Про відкриття пунктів пропуску через державний кордон" та інших нормативно-правових актів, що регламентують статус та повноваження органів та підрозділів Державної прикордонної служби України при здійсненні прикордонного контролю, як однієї з основних функцій в пунктах пропуску через державний кордон України.
Відмова Військової частини 2138 в укладенні договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю і стала підставою для звернення Державного підприємства "Адміністрація Одеського морського порту" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії до суду з позовом до Військової частини 2138 про зобов'язання відповідача укласти на виконання пункту 5.9. договору оренди № ДФ-155 від 18.07.2008 договір на відшкодування витрат за спожиту електроенергію в редакції, наведеній позивачем у позові.
3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.
Господарський суд Одеської області рішенням від 08.08.2018, залишеним без змін постановою Південно-Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018, відмовив у задоволенні позову.
Місцевий господарський суд виходив з того, що у відповідача відсутній обов'язок укладення з позивачем договору про відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію відповідно до пункту 5.9. договору оренди, оскільки договір оренди державного нерухомого майна № ДФ-155 від 18.07.2008, укладений між відповідачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, припинив свою дію 15.07.2014 за заявою відповідача як орендаря про розірвання договору, додаткових угод до зазначеного договору про продовження строку його дії матеріали справи не містять, а чинним законодавством не передбачено обов'язку сторони договору виконувати його умови після спливу строку дії договору. Крім того, за висновком суду, чинне законодавство України, а саме: пункт 25 Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 751 від 18.08.2010, та пункт 8 постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" не передбачає обов'язку відповідача здійснювати утримання приміщень, якими він користується. Відповідно до наведених нормативно-правових актів зазначений обов'язок утримання приміщень, які використовуються як пункти пропуску через державний кордон, покладено на Міністерство транспорту України, правонаступником якого є Міністерство інфраструктури України, і такі обставини були встановлені Одеським апеляційним господарським судом в постанові від 26.04.2012 по справі №916/4956/15 та не підлягають доказуванню під час розгляду цієї справи.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду про те, що відповідно до зазначених нормативно-правових актів обов'язок з утримання службових приміщень прикордонних військ, до яких належить відповідач, покладено на Міністерство інфраструктури України, а не на орендаря, Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов власних висновків про те, що:
- укладення спірного договору не є обов'язковим в силу вимог закону;
- позивач у справі не є стороною договору оренди державного майна № ДФ155 від 18.07.2008, на підставі якого позивач просить укласти спірний договір, і не має договірних зобов'язань з відповідачем щодо виконання пункту 5.9. зазначеного договору оренди;
- наявність в договорі оренди пункту 5.9. не враховує специфіку правовідносин та суб'єктний склад сторін та не спростовує висновок суду про те, що обов'язок утримання службових приміщень прикордонних військ покладено чинним законодавством на Міністерство інфраструктури України.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду заяви відповідача про застосування строку позовної давності, яка не була розглянута місцевим господарським судом, дійшов висновку про відсутність підстав для її застосування до спірних правовідносин з огляду на необґрунтованість позовних вимог та недоведення порушення прав позивача.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.
У касаційній скарзі позивач - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" просить скасувати рішення Господарського суду Одеської від 08.08.2018 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника, суди попередніх інстанцій:
- неправильно застосували до спірних правовідносин положення постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 "Про стан виконання рішень Президента України і Уряду з питань додержання вимог прикордонного і митного законодавства" та постанови Кабінету Міністрів України № 751 від 18.08.2010 "Про затвердження Положення про пункти пропуску через державний кордон та пункти контролю" та не врахували, що зазначеними нормативно-правовими актами не передбачено, що забезпечення орендованих відповідачем приміщень послугами з електропостачання, водопостачання та водовідведення, теплопостачання, а також утримання мереж водопостачання та водовідведення повинно здійснюватись безоплатно за рахунок балансоутримувача такого орендованого майна;
- не застосували до спірних правовідносин статтю 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", у зв'язку з чим неправильно тлумачать поняття "утримання пунктів пропуску", що міститься в зазначених вище постановах Кабінету Міністрів України № 100 від 22.02.1994 та № 751 від 18.08.2010, яке відповідно до наведених вище нормативно-правових актів передбачає покладення на Міністерство інфраструктури України лише витрат на забезпечення експлуатації та/або ремонту приміщень, утримання прилеглої до них території;
- неправильно застосували статті 509, 525, 526, 599, 610, 629 Цивільного кодексу України, статті 173, 174, 193, 202 Господарського кодексу України, пункт 5.13. Типового договору оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності, затвердженого наказом Фонду державного майна України № 1774 від 23.08.2000, не врахували, що обов'язок відповідача здійснювати витрати, пов'язані з відшкодуванням експлуатаційних витрат прямо передбачений договором оренди № ДФ-155 від 18.08.2008, умови якого відповідно до наведених вище норм закону є обов'язковими для виконання сторонами;
- дійшли помилкового висновку про відсутність у позивача порушеного права або охоронюваного інтересу, оскільки не застосовували до спірних правовідносин Примірний договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, затверджений наказом Фонду державного майна України № 1774 від 23.08.2000, не взяли до уваги лист Фонду державного майна України № 1708/936-10335 від 07.05.2013, якими передбачено обов'язок відповідача (орендаря) укласти з позивачем (балансоутримувачем нежитлових приміщень) договір на утримання орендованого нерухомого майна. Суди не врахували, що відповідач тривалий час ухиляється від укладення зазначеного договору, що зумовлює виникнення у позивача надмірного тягаря по утриманню майна, яким від не користується, та відповідно - порушення права, за захистом якого він звернувся до суду.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 08.08.2018 та постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018 залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій в повному обсязі дослідили матеріали справи, прийняли правильні рішення відповідно до норм чинного законодавства, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими та не спростовують правильні висновки судів.
Позиція Верховного Суду
7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанцій.
Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Предметом спору у цій справі є зобов'язання відповідача - Військової частини 2138 укласти з позивачем - Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" в особі її відокремленого підрозділу - Одеської філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація Одеського морського порту) договір про відшкодування експлуатаційних витрат за спожиту електричну енергію з підстав того, що укладення цього договору передбачене пунктом 5.9. договору оренди нерухомого майна № ДФ155 від 18.07.2008, укладеного між відповідачем з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, тобто, за твердженням позивача, є обов'язковим в силу умов договору оренди.
Відмовляючи у задоволення позову, місцевий господарський суд дійшов висновку, зокрема про те, що у відповідача відсутній обов'язок укладення з позивачем спірного договору, оскільки договір оренди державного нерухомого майна № ДФ155 від 18.07.2008, умовами якого передбачено укладення спірного договору, припинив свою дію 15.07.2014 за заявою відповідача як орендаря про розірвання договору, додаткових угод до зазначеного договору про продовження строку його дії матеріали справи не містять, а чинним законодавством не передбачено обов'язку сторони договору виконувати його умови після спливу строку дії договору.
Натомість суд апеляційної інстанції не досліджував обставин дійсності/недійсності договору оренди нерухомого майна № ДФ155 від 18.07.2008 та виходив з того, що позивач не є стороною цього договору і не має з відповідачем договірних зобов'язань щодо виконання пункту 5.9. цього договору.
Касаційний господарський суд вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій передчасними, такими, що зроблені з неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справи, з неповним з'ясуванням обставин справи та без дослідження всіх зібраних у справі доказів.
Відповідно до частини 1 статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону або таке укладення передбачено будь-якою іншою угодою сторін. В інших випадках спір про укладення договору чи з умов договору може бути розглянутий господарським судом тільки за взаємною згодою сторін або якщо сторони зв'язані зобов'язанням укласти договір на підставі існуючого між ними попереднього договору.
Однак, суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про те, що позивач не є стороною договору оренди № ДФ155 від 18.07.2008 і не має з відповідачем договірних зобов'язань щодо виконання пункту 5.9. цього договору, не врахував наведене та залишив поза увагою те, що підставою позовних вимог позивач визначив саме пункт 5.9. договору оренди нерухомого майна № ДФ155 від 18.07.2008, укладеного з відповідачем з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області, який передбачав обов'язкове укладення спірного договору між орендарем та балансоутримувачем майна.
Підстава позову - це частина позову, яка відображає обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують кожну обставину. Під підставами позову слід розуміти обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону, яку суд може замінити, якщо її дія не поширюється на ці правовідносини.
Обставинами можуть бути лише юридичні факти матеріально-правового характеру, тобто такі факти, які тягнуть певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначені як підстави позову, свідчать про те, що існують правовідносини і що внаслідок певних дій ці відносини стали спірними.
Однак, суд апеляційної інстанції не дослідив наведених позивачем підстав позову, не з'ясував обставин, пов'язаних з підставами позову, зокрема щодо дійсності договору оренди.
Разом з цим, висновок місцевого господарського суду про те, що договір оренди № ДФ155 від 18.07.2008 з 15.07.2014 припинив своє дію також є передчасним з огляду на таке.
Підстави та порядок припинення договору оренди передбачені статтею 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до частини другої якої договір оренди припиняється зокрема в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" термін договору оренди визначається за погодженням сторін. Термін договору оренди не може бути меншим, ніж п'ять років, якщо орендар не пропонує менший термін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
У пунктах 10.1., 10.4. договору оренди його сторони погодили, що цей договір укладений строком до одного року, що діє з 18.07.2008 до 15.07.2009. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця та у разі належного виконання орендарем умов цього договору, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором та чинним законодавством за умови відсутності заперечень органу уповноваженому управляти об'єктом оренди, наданих орендодавцю у встановлений законодавством термін.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 29.12.2009 та 05.09.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Одеській області (орендодавець) та військовою частиною 2138 (орендар) були укладені договори № ДФ/155/1 та № ДФ/155/2 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2008, якими сторони продовжували термін дії цього договору до 15.06.2010 включно та до 15.04.2013 включно.
Однак, суди не застосували до спірних правовідносин положення статті 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", умови пунктів 10.1., 10.4. договору оренди та не з'ясували, чи продовжувалась дія договору оренди № ДФ155 від 18.07.2008 автоматично на новий строк після 15.04.2013 - дати закінчення терміну дії договору оренди, визначеної сторонами в договорі № ДФ/155/2 від 05.09.2012 про внесення змін до договору оренди від 18.07.2008, та якщо продовжувалась, то на який строк.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 15.07.2014 відповідач як орендар звернувся до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській області із заявою про розірвання договору. При цьому, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що договір оренди припинив свою дію у зв'язку з його розірванням за заявою відповідача.
Згідно з частинами 1 та 3 статті 651 Цивільного кодексу України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
За загальним правилом розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Одностороння відмова від договору допускається, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом.
Відповідно до частин першої та третьої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди може