Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
провадження № 51-5556км18
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Маринича В. К.,
суддів Марчук Н. О., Стороженка С. О.,
за участю:
секретаря судового
засідання Кононської І. Є.,
прокурора Ковальчука О. С.,
засудженого ОСОБА_2,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_2 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року у кримінальному провадженні № 12016150040005853 щодо
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, уродженця м.Миколаєва, який проживає за адресою: АДРЕСА_1,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 06 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією майна. На підставі ст. 71 КК України ОСОБА_2 до призначеного покарання частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2015 року та визначено йому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна.
Також ухвалено, що строк покарання ОСОБА_2 необхідно обчислювати з 06 листопада 2017 року, в який на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано строк попереднього ув'язнення з 25 жовтня 2016 року по 06 листопада 2017 року, з якого на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано у строк відбування покарання, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, строк попереднього ув'язнення, з 25 жовтня 2016 року до 20 червня 2017 року.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Вироком апеляційного суду Миколаївської області від 20 березня 2018 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_2 та його захисника Мілюченко В. А. залишені без задоволення, апеляційну скаргу прокурора Миколаївської місцевої прокуратури № 2 Миколаївської області Петрушкової М. А. - задоволено. Вирок місцевого суду щодо ОСОБА_2 скасовано та ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, а саме: у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбої), поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила розбій. Призначено ОСОБА_2 покарання за ч. 2 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі на строк 9 років із конфіскацією всього належного йому майна. На підставі ст. 71 КК України до призначеного ОСОБА_2 покарання частково приєднано невідбуту частину покарання, призначеного за вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2015 року, та визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років 6 місяців із конфіскацією всього належного йому майна. Також виключено з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, посилання на ОСОБА_5 як на особу, з якою ОСОБА_2 вчинив інкримінований йому злочин.
В іншій частині вирок місцевого суду залишено без зміни.
Суд визнав ОСОБА_2 винуватим у вчиненні злочину, за який його було засуджено, за обставин, детально викладених у вироку.
Як установив суд, ОСОБА_2 25 жовтня 2016 року близько 13:20 за попередньою змовою з особою, стосовно якої провадження зупинено у зв'язку з розшуком, маючи намір на заволодіння майном ОСОБА_6, знаходячись біля будинку АДРЕСА_2, з застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, та з погрозою застосування такого насильства, вчинили напад на потерпілого ОСОБА_6 та заволоділи належним йому майном на загальну суму 1 035 грн.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_2, посилаючись на незаконність вироку апеляційного суду, просить його скасувати. В обґрунтування свого прохання засуджений не погоджується з встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, зазначає, що відсутні докази його винуватості, що судом при призначенні йому додаткового покарання у виді конфіскації майна не враховано, що кімната - це все майно, що в нього є, і після залишення місць позбавлення волі йому не буде де жити. Також вказує, що судом неправильно застосовано до нього положення ч. 5 ст. 72 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_2 підтримав свою касаційну скаргу.
Прокурор Ковальчук О. С. заперечував проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Статтею 438 КПК України визначено, що підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Однак зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 187 КК України, зроблено з дотриманням вимог КПК України.
Так, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується: показаннями потерпілого ОСОБА_6, який детально розповів про обставини вчинення злочину, показаннями свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 - працівників патрульної поліції, які в подальшому й затримали двох осіб, яких потерпілий впізнав як осіб, які на нього напали.
Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються доказами, наданими стороною обвинувачення, зокрема, заявою потерпілого про вчинення злочину від 25 жовтня 2016 року, протоколом огляду місця події від 25 жовтня 2016 року, протоколом затримання від 25 жовтня 2016 року, протоколом проведення слідчого експерименту від 18 листопада 2016 року за участю потерпілого ОСОБА_6 та іншими доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Зазначені докази відповідають вимогам КПК України на предмет їх належності й допустимості та у своїй сукупності є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_2 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном (розбою), поєднаному із насильством, небезпечним для життя та здоров'я особи, яка зазнала нападу, та з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила розбій.
Доводи засудженого щодо неналежності доказів, покладених в основу вироку, були предметом переві