ОКРЕМА ДУМКА
судді Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М.
30 січня 2019 року
м. Київ
у справі № 818/1526/18 (провадження № 11-1263апп18) за позовом ОСОБА_2 до начальника Лебединського відділення поліції Головного управління Національної поліції України в Сумській області (далі - Лебединське ВП) Цурікова Олега Миколайовича про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року (судя Шевченко І. Г.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року (судді Бершов Г. Є., Ральченко І. М., Катунов В. В.).
За наслідками розгляду 30 січня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду вказаної справи касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року в частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника ЛебединськогоВП Хобота М. В., яка виразилася в ненаданні відповіді на питання, зазначені у пунктах 2 і 3 заяви ОСОБА_2 від 10 вересня 2017 року № 431 та невиконанні вимоги, викладеної у пункті 3 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника Лебединського ВП надати відповідь на питання 2 зазначеної заяви - змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення в зазначеній частині позовних вимог - залишено без змін.Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року в частині відмови у відкритті провадження у справі щодо позовної вимоги про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника ЛебединськогоВП Хобота М. В., яка виразилася в ненаданні відповіді на питання, зазначені у пунктах 4 і 5 заяви ОСОБА_2 від 10 вересня 2017 року № 431 та невиконанні вимоги, викладеної у пункті 5 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника ЛебединськогоВП надати відповідь на питання 4 зазначеної заяви - скасовано, а справу в цій частині позовних вимог направлено для продовження розгляду до Сумського окружного адміністративного суду.
Велика Палата Верховного Суду при розгляді вказаної справи зробила такі висновки:
1. суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, загалом зробив правильний висновок, що спір у частині позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на питання пунктів 2 і 3, невиконання вимог викладених у пункті 3 заяви ОСОБА_2 від 10 вересня 2017 року № 431 та зобов'язання відповідача надати відповідь на питання 2 зазначеної заяви, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
2. водночас висновок судів про те, що ці вимоги можуть бути предметом розгляду судом у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством, є помилковим, оскільки у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних ОСОБА_2 вимог слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в жодній юрисдикції. Висновки судів, що вимоги позивача в цій частині можуть бути розглянуті в порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) є помилковими.
3. викладені в оскаржуваних судових рішеннях першої та апеляційної інстанцій висновки про непоширення юрисдикції адміністративного суду на позовні вимоги в частині визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника Лебединського ВП, яка виразилася у ненаданні відповіді на питання, зазначені у пунктах 4 і 5 заяви ОСОБА_2 від 10 вересня 2017 року № 431 та невиконанні вимоги, викладеної у пункті 5 вказаної заяви, а також щодо позовної вимоги про зобов'язання начальника Лебединського ВП надати відповідь на питання 4 зазначеної заяви, ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права.
Із висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуюся та висловлюю окрему думку з огляду на таке.
У квітні 2018 року ОСОБА_2 звернувся доСумського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просив:
1) визнати неправомірною бездіяльність заступника начальника Лебединського ВП Хобота М. В., що полягає у ненаданні відповіді на питання 2, 3, 4, 5 його заяви від 10 вересня 2017 року № 431 та невиконанні законних вимог, викладених у пунктах 3, 5 цієї заяви;
2) зобов'язати відповідача надати відповідь на питання 2, 4 заяви від 10 вересня 2017 року № 431.
На обґрунтування своїх вимог ОСОБА_2 зазначив, що 10 вересня 2017 року звернувся до начальника Лебединського ВП із заявою № 431, однак відповідач неналежним чином розглянув подану ним заяву та не надав відповіді на всі поставлені в ній питання, а саме проігнорував вимоги пунктів 2-5 цієї заяви, чим обмежив його право на отримання інформації, передбачене Конституцією України та Законом України від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян».
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018 року, залишено без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2018 року, відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства. Позивачу роз'яснено, що спірні правовідносини стосуються окремих питань діяльності Лебединського ВП, які регламентовані нормами КПК України, тому юрисдикція адміністративного суду не поширюється на ці правовідносини.
Суди встановили, що 10 вересня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Лебединського ВП Цурікова О. М. із заявою № 431, у якій заявляв вимоги:
1) внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) відомості про кримінальне правопорушення, передбачене статтею 366 Кримінального кодексу України (далі - КК) - службове підроблення;
2) якщо слідчий або інші працівники Лебединського ВП писатимуть рапорти чи висновки, в яких стверджуватимуть про відсутність у заяві ознак кримінального правопорушення, просив детально мотивувати рішення, назвати докази і повідомити обставини, на підставі яких працівники поліції дійшли такого висновку, вказати статтю закону, яка дає право слідчому робити такі висновки без проведення слідчих дій у досудовому розслідуванні, та назвати докази і зазначити обставини, на підставі яких слідчий дійшов такого висновку та спростував факти, викладені в заяві, та описати процес здійснення слідчим оцінки обґрунтованості заяви з повідомленнями про кримінальне правопорушення;
3) до внесення відомостей у ЄРДР просив заборонити проводити будь-які інші дії, пов'язані з його зверненням, у тому числі робити перевірки, збирати докази чи опитувати осіб;
4) якщо до внесення зазначених відомостей у ЄРДР буде проведено будь-яку перевірку з цього приводу, просив назвати осіб, які ініціювали та виконали цю перевірку, а також вказати закони, якими вони керувались під час перевірки;
5) якщо Лебединське ВП буде проводити перевірку без внесення відомостей до ЄРДР, просив залучити заявника до цієї перевірки.
За результатом розгляду цієї заяви Лебединське ВП листом від 22 вересня 2017 року № К-164/13159 повідомило ОСОБА_2, що за його зверненням від 11 вересня 2017 року з приводу фіктивної роботи громадянина ОСОБА_7 у дитячому садочку «Зірочка» Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області проведено перевірку. Подальшу перевірку припинено у зв'язку з відсутністю ознак кримінального чи адміністративного правопорушення.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства, якими є цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
ОСОБА_2 оскаржив у суді бездіяльність начальника Лебединського ВП Цурікова О. М. з приводу ненадання останнім відповіді на його заяву, що стосувалася внесення відомостей до ЄРДР, яку вважав неправомірною, та просив зобов'язати вчинити дії.
За частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 цього Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у передбачені цією нормою способи.
За визначеннями пунктів 1, 2, 7 частини першої статті 4 КАС України: