Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 466/6219/16-ц
провадження № 61-17746св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., ХоптиС. Ф.,
учасники справи:
позивач - Львівський міський центр зайнятості,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Львівського міського центру зайнятості на рішення Шевченківського районного суду м. Львова, у складі судді Білінської Г. Б., від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Павлишина О. Ф., від 17 березня 2017 року.
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2016 року Львівський міський центр зайнятості звернувся до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення коштів.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що ОСОБА_4 звернулась до Львівського міського центру зайнятості у пошуках роботи 16 квітня 2013 року. Статус безробітної ОСОБА_4 надано 16 квітня 2013 року відповідно до статті 43 Закону України «Про зайнятість населення» на підставі її заяви. У вказаній заяві відповідач підтвердила, що не зареєстрована як фізична особа-підприємець, не належить до громадян, які забезпечують себе роботою самостійно. Перебуваючи на обліку, відповідач отримала у центрі зайнятості матеріальне забезпечення - допомогу по безробіттю з 23 квітня 2013 року по 05 серпня 2013 року у розмірі 12 315, 89 грн. В порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення Львівським міським центром зайнятості встановлено, що на час звернення 16 квітня 2013 року та отримання статусу безробітного ОСОБА_4 була зареєстрована як фізична особа-підприємець. У зв'язку з цим, на думку позивача, відповідачу безпідставно були виплачені грошові кошти у вигляді допомоги по безробіттю у сумі 12 315, 89 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь Львівського міського центру зайнятості.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року у задоволенні позову Львівському міському центру зайнятості відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_4 на час звернення із заявою про надання статусу безробітного господарської діяльності фактично не здійснювала, прибутків від такої діяльності не отримувала, була впевнена, що у заяві вказує достовірні відомості, і це виключає її відповідальність за частиною третьою статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2017 року апеляційну скаргу Львівського міського центру зайнятості відхилено, а рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що підприємницька діяльність відповідача припинена судовим рішенням ще у 2006 році, а тому, звертаючись із заявою про надання статусу безробітного у квітні 2013 року, відповідач була впевнена, що вказує достовірні відомості, оскільки фактично з 2006 року підприємницькою діяльністю не займалась та вважала, що не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У квітні 2017 року Львівський міський центр зайнятості подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що дата набрання чинності рішенням суду про припинення підприємницької діяльності особи, що не пов'язано з банкрутством фізичної особи-підприємця, не є датою припинення статусу фізичної особи-підприємця. Оскільки ОСОБА_4 під час реєстрації та перебування на обліку у центрі зайнятості в якості безробітної була зареєстрована як фізична особа-підприємець, вона не мала права на отримання статусу безробітної та допомоги по безробіттю, оскільки у розумінні статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» відносилась до категорії зайнятого населення.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), що набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу
У поданих запереченнях на касаційну скаргу ОСОБА_4 посилається на те, що судами попередніх інстанцій до спірних правовідносин правильно застосовано норми матеріального права, при розгляді справи не було допущено порушення норм процесуального права, а доводи касаційної скарги не спростовують правильних по суті рішень судів попередніх інстанцій. Судами в повному обсязі досліджено наявні у матеріалах справи докази, яким надана належна оцінка. На момент реєстрації 16 квітня 2013 року позивач очікувала вчинення державним реєстратором реєстраційних дій щодо внесення відповідного запису про припинення підприємницької діяльності. Бездіяльність останнього не є підставою для настання несприятливих наслідків для відповідача, а також не є доказом зловживань або ж умисного невиконання відповідачем своїх обов'язків. Крім того, ОСОБА_4 зазначила, що обґрунтовано сподівалася на безумовне виконання рішення суду, яким реєстратора зобов'язано внести відповідні записи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
16 квітня 2013 року ОСОБА_4 подала до Львівського міського центру зайнятості заяву щодо надання їй статусу безробітної. У заяві зазначила, що на час звернення трудовою діяльністю вона не займається та не зареєстрована як суб'єкт підприємницької діяльності. На підставі поданої заяви відповідач була зареєстрована як така, що шукає роботу, та 16 квітня 2013 року їй було надано статус безробітного з виплатою матеріальної допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».
Згідно довідки Львівського міського центру зайнятості за період з 23 квітня 2013 року по 05 серпня 2013 року ОСОБА_4 було виплачено допомогу по безробіттю в розмірі 12 315, 89 грн.
Звертаючись з позовом до суду Львівський міський центр зайнятості виходив з того, що на час звернення 16 квітня 2013 року та отримання статусу безробітної ОСОБА_4 була зареєстрованою як фізична особа-підприємець.
Судами також встановлено, що постановою господарського суду Львівської області від 05 червня 2006 року у справі № 5/903-29/114А, яка набрала законної сили, припинено підприємницьку діяльність суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_4
06 жовтня 2009 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено відомості про рішення господарського суду Львівської області від 05 червня 2006 року про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, що не пов'язане з її банкрутством. 31 липня 2013 року