Постанова
Іменем України
06 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 127/15879/17-ц
провадження № 61-37587ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Лесько А. О., Мартєва С. Ю., Фаловської І. М., Штелик С. П. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,
третя особа - служба у справах дітей Вінницької міської ради,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області в складі судді Короля О. П. від 20 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області вскладі суддів: Стадника І. М., Міхасішина І. В., Войтка Ю. Б., від 24 квітня 2018 року,
В С Т А Н О В И В :
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
В липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини та про стягнення аліментів.
Позов обґрунтовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в шлюбі з ОСОБА_2 у сторін народилася донька - ОСОБА_3, яка проживає з ним і перебуває на його утриманні. При цьому з вересня 2015 року мати дитини - ОСОБА_2, проживає окремо і між ними виник спір з приводу визначення місця проживання дитини.
Посилаючись на те, що з народження дитини він належним чином виконує свої батьківські обов'язки, проявляє до доньки турботу та батьківську любов, піклується про неї та проводить разом з нею час, крім того, бере участь у вихованні, матеріально забезпечує дитину, дбаючи про її фізичний, моральний та духовний розвиток, піклується про здоров'я, має постійний заробіток і хороші умови проживання в місті Вінниці, ОСОБА_1 просив суд визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком та стягнути з ОСОБА_2 на його користь аліменти на утримання дитини - ОСОБА_3, в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50 відсотків від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини.
В обґрунтування свого позову посилалася на те, що після припинення сімейних стосунків донька залишилася проживати з ОСОБА_1, проте вона вважає, що в інтересах дитини проживати саме з нею, а не в сім'ї батька, так як вона як мати має можливість забезпечити дитині належні умови проживання, повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі. Тому посилаючись на сформовану судову практику застосування принципу 6 Декларації прав дитини про те, що малолітня дитина не повинна, крім випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю, а також вимоги статей 19, 161 СК України, ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання доньки - ОСОБА_3, з нею, залишивши дитину на її утриманні та вихованні в місті Хмільник Вінницької області.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 21 вересня 2017 року цивільні справи за позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за участю третьої особи без самостійних вимог - служби у справах дітей Вінницької міської ради, про визначення місця проживання дитини об'єднано в одне провадження.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позовних вимог до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, а провадження у справі в цій частині закрито.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2018 року позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання малолітньої дитини задоволено. Визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з батьком - ОСОБА_1 У задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що при вирішення справ даної категорії суд має враховувати ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, та ухвалити рішення, яке буде відповідати принципу якнайкращого забезпечення інтересів дитини. Судом указано, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 з народження постійно проживає за адресою батька АДРЕСА_1, останній приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків, з народження піклується про доньку, забезпечує її одягом, харчуванням, засобами для розвитку, дитина перебуває на повному утриманні та вихованні батька. Мати дитини -ОСОБА_2, до моменту виникнення спору щодо місця проживання дитини, не приділяла достатньої уваги створенню належних умов для повноцінного розвитку та проживання дитини, не цікавилася ступенем розвитку дитини і її повсякденним життям та потребами.
У зв'язку із указаним суд задовольнив позов ОСОБА_1 та відмовив у позові ОСОБА_2
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою апеляційного суду Вінницької областівід 24 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану її представником - адвокатом ОСОБА_4, залишено без задоволення. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 лютого 2018 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції. Апеляційний суд указав, що згідно наданих учасниками справи доказів інтереси дитини будуть якнайкраще враховані за умови проживання дитини з батьком.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, невірно оцінили зібрані у справі докази, дійшли помилкових висновків та ухвалили незаконні і необґрунтовані рішення. ОСОБА_2 указала, що шлюб між сторонами було розірвано не з її вини, а подружнє життя не склалося через сварки з матір'ю її колишнього чоловіка. Ухвалені судові рішення, на її думку, направлені на дискримінацію її прав та прав дитини. Указує, що фактично дитину виховує не батько, а бабуся дитини і суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, фактично захистили права останньої. Скаржник має постійне місце проживання, роботу, більший за ОСОБА_1 заробіток і усі умови, необхідні для виховання та розвитку дитини. Оскаржені рішення судів, на думку скаржника, не відповідають практиці розгляду судами указаної категорії справ, оскільки згідно положень Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена з матір'ю. ОСОБА_1 та мати останнього, як указано скаржником, не виконують відповідного рішення органу опіки та піклування щодо порядку її участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Доводи інших учасників справи
У серпні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, посилаючись на те, що обставини справи судами попередніх інстанцій встановлені повно та відповідають фактичними обставинам, які склалися між учасниками даної справи. Доводи касаційної скарги щодо розірвання шлюбу не з вини скаржника, сварки з бабусею дитини, дискримінацію прав скаржника та доньки сторін, невиконання указаного рішення органу опіки та піклування є надуманими, не підтвердженими жодними доказами і не стосуються вирішення даної справи. Судами попередніх інстанцій враховано найкращі інтереси дитини, чим забезпечено захист відповідних прав дитини. Посилання скаржника на положення Декларації прав дитини, на думку заявника, не заслуговують на увагу, оскільки вимогами національного та міжнародного законодавства мати та батько мають рівні права у спорах про опіку над дітьми, що підтверджено відповідною практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» від 08 липня 2003 року, рішення у справі «Цаунеггер проти Німеччини» від 03 грудня 2009 року). У відзиві на касаційну скаргу заявник просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити оскаржувані рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.
Обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 01 лютого 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька - ОСОБА_3
17 жовтня 2017 року шлюб між сторонами було розірвано рішенням Вінницького міського суду Вінницької області у цивільній справі № 127/14822/17-ц за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.
З народження неповнолітня дитина ОСОБА_3 постійно проживає за адресою реєстрації батька - по АДРЕСА_1.
В сторін виник спір щодо місця проживання малолітньої дитини, так як кожен із батьків, які на даний час проживають окремо, вимагає, щоб малолітня дитина проживала із ним, і мати та батько не дійшли згоди щодо цього.
Згідно висновку органу опіки і піклування Вінницької міської ради від 16 листопада 2017 року доцільно визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_1
Представник третьої особи - служби у справах дітей Вінницької міської ради, суду надавала пояснення про те, що з моменту народження дитина проживає з батьком в м. Вінниці. В своєму житті іншого місця проживання дитина не пам'ятає. Батьки обоє несуть відповідальність за життя і здоров'я дитини. При наданні висновку комісія виходила з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Установлено, що обоє батьків позитивно характеризуються як за місцем проживання, так і роботи, а ОСОБА_2 - також за місцем навчання, що підтверджується відповідними характеристиками і довідками.
Обоє батьків є фізично здоровими, не перебувають на обліках з приводу психічних захворювань чи залежностей, є законослухняними громадянами, працюють та мають стабільний дохід, забезпечені житлом, і в змозі забезпечити належні побутові умови для проживання дитини, її безпечного і здорового зростання, фізичного розвитку.
При цьому батько приділяє більше уваги вихованню дитини й більш відповідально ставиться до виконання своїх батьківських обов'язків. Так, він постійно, з дня народження піклується про свою дочку, забезпечує її одягом, харчуванням, засобами для розвитку, дитина перебуває на повному утриманні та вихованні батька, що підтверджується як письмовими доказами, які були досліджені судом в судовому засіданні, так і показами свідків.
ОСОБА_2 не надала судами попередніх інстанцій доказів того, що вона, як мати дитини, до моменту виникнення спору щодо місця проживання дитини, приділяла увагу створенню належних умов для повноцінного розвитку та проживання дитини, цікавилася ступенем розвитку дитини і її повсякденним життям та потребами, тобто не довела тих обставин, на які вона посилалась при зверненні до суду із позовом про визначення місця проживання дитини з нею, що є її процесуальним обов'язком.
Судами указано, що зміну місця проживання, і, як наслідок, залишення дитини на утриманні і вихованні батька, ОСОБА_2 пов'язує з потребою закінчити навчання в Бердичівському медичному коледжі.
Проте за час окремого проживання батьків і відповідно проживання малолітньої дитини з батьком в дитини сформувалося звичне для неї й комфортне оточуюче середовище, вона відвідує дошкільний навчальний заклад, перебуває на обліку в Центрі первинної медико-санітарної допомоги, де отримує необхідну медичну допомогу, має поряд із собою друзів та родичів по батьківській лінії, які проявляють турботу про дитину разом з батьком.
Зміна місця проживання та оточуючого середовища, зважаючи на вік дитини, може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини і навіть завдати їй психічної шкоди, на що обґрунтовано звертається увага у висновку органу опіки та піклування Вінницької міської ради від 16 листопада 2017 року, складеному за результатами обстеження житлово-побутових умов сторін та вивчення матеріалів справи.
Судами зазначено про особисту прихильність дитини ОСОБА_3 до батька ОСОБА_1, а також те, що вихованням дитини з її народження займається саме батько. З показань свідків встановлено, що дитина знає свою маму, але за час її відсутності про неї не згадує. Дитина весела, життєрадісна в сім'ї батька.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від т