Постанова
Іменем України
11 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 755/9009/17
провадження № 61-40877св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ЛеськоА. О., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 постанову Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року в складі колегії суддів: Рейнарт І .М., Болотова Є. В., Кирилюк Г. М.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору позики недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що позивач займається підприємницькою діяльністю та володіє низкою компаній в Україні, в одній з яких - Товаристві з обмеженою відповідальністю «Національна фактор-група ЛТД» (далі - ТОВ «Національна фактор-група ЛТД») з жовтня 2013 року на посаді директора працював відповідач, а з березня 2014 року - на посаді директора Повного товариства «Ломбард «Корисні гроші» Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей Ес Груп» і Компанія» (далі - ТОВ «Ей Ес Груп» і Компанія»).
Наприкінці 2015 року на пропозицію відповідача позивач залучив його до діяльності у сфері фінансових послуг ТОВ «Ей Ві Груп», відповідач переконав позивача у необхідності залучення до проекту як консультанта Приватного підприємства «Фронтех» (далі - ПП «Фронтех»), з яким 15 грудня 2015 року ТОВ «Ей Ві Груп» уклало договір про надання послуг.
З грудня 2015 року до січня 2016 року товариство займалося підготовкою придбання права вимоги Публічного акціонерного товариства «Златобанк» (далі - ПАТ «Златобанк») до Товариства з обмеженою відповідальністю «Синельниківська селекційно-дослідна станція 2000» (далі - ТОВ «Синельниківська селекційно-дослідна станція 2000») про стягнення боргу в розмірі понад 36 000 000,00 грн та врегулювання боргових питань з боржником, в результаті чого планувалося отримати значний прибуток.
На початку лютого 2016 року відповідач повідомив, що ТОВ «Ей Ві Груп» заборгувало ПП «Фронтех» 9 000 000,00 грн за консультаційні послуги в рамках цього проекту та що кошти мають бути сплачені до проведення аукціону з придбання права вимоги за відповідним кредитним договором, який мав відбутися 11 лютого 2016 року. Він, як директор ТОВ «Ей Ві Груп» не погодився із оголошеною відповідачем сумою та перерахував ПП «Фронтех» 3 000 000,00 грн, а також повідомив відповідача про його звільнення після завершення проекту.
За результатами аукціону товариство придбало право вимоги ПАТ «Златобанк» та уклало з ТОВ «Синельниківська селекційно-дослідна станція 2000» угоду про виконання та припинення зобов'язань за кредитним договором, отримавши більше 9 000 000,00 грн доходу від проведених господарських операцій.
Позивач зазначав, що не дивлячись на відмову, відповідач продовжував вимагати сплатити ПП «Фронтех» 6 000 000,00 грн як залишок заборгованості за надані консультаційні послуги. 19 лютого 2016 року відповідача було звільнено з посади директора Повного товариства «Ломбард «Корисні гроші».
30 червня 2016 року на нього напали невідомі із застосуванням перцевого газу, насильно відвезли до лісу біля м. Вишгорода Київської області та під погрозою вбивства примусили підписати договір позики та розписку про отримання коштів у ОСОБА_6 За фактом нападу він 01 липня 2016 року звернувся до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції України в м. Києві із заявою про злочин.
Позивач вважав, що зазначена угода ним укладена проти його волі внаслідок застосування до нього фізичного насильства з боку невідомих осіб та під впливом психологічного тиску без фактичного отримання грошових коштів, тому є недійсною.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року в складі судді Яровенко Н. О. позов задоволено.
Визнано недійсним договір позики від 01 березня 2016, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що договір позики був укладений під впливом насильства, тому є недійсним.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 червня 2018 року рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 06 березня 2018 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_4 не надав належних та достатніх доказів на підтвердження того, що застосоване до нього 30 червня 2016 року насильство пов'язано із підписанням ним 01 березня 2016 року договору позики та розписки про отримання грошових коштів.
Існування рішення суду про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за договором позики від 01 березня 2016 року, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому виконанню, під час судового розгляду судом досліджувалися обставини укладання договору та отримання грошових коштів, які не підлягають доказуванню при розгляді інших справ за участю цих же осіб.
У касаційній скарзі ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_4 просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції переоцінив докази у справі, що призвело до ухвалення незаконного рішення.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суд установив, що 01 березня 2016 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 укладений договір позики, відповідно до якого ОСОБА_6 передав ОСОБА_4 безпроцентну позику у сумі 6 000 000,00 грн, а ОСОБА_4 зобов'язався повернути зазначену суму позики у такій же валюті та в обумовлений строк. Позика повинна бути повернута до 24 червня 2016 року.
01 березня 2016 року ОСОБА_4 написав розписку, що він відповідно до договору позики від 01 березня 2016 року оде