ПОСТАНОВА
Іменем України
11 лютого 2019 року
Київ
справа №809/1811/16
адміністративне провадження №К/9901/40403/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Отинійська пересувна механізована колона №150» на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Григорука О.Б. від 10 січня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Костіва М.В., суддів Бруновської Н.В., Шавеля Р.М. від 21 червня 2017 року у справі за позовом Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Івано-Франківській області до Публічного акціонерного товариства «Отинійська пересувна механізована колона №150» про стягнення податкового боргу,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2016 року Коломийська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС в Івано-Франківській області (далі - позивач/Інспекція) звернулась до суду з адміністративним позовом до Публічного акціонерного товариства «Отинійська пересувна механізована колона №150» (далі - відповідач/Товариство), в якому, з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив стягнути з відповідача податковий борг в сумі 577489,55 грн.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначила, що за відповідачем обліковується непогашена заборгованість з податку на додану вартість, яка виникла внаслідок несплати узгоджених сум грошових зобов'язань, донарахованих контролюючим органом.
Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10 січня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2017 року, позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства податковий борг в сумі 577489,55 грн.
Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що сума податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначена контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях №0004842310/0 від 30 червня 2010 року та №0004842310/1 від 28 липня 2010 року, за результатами їх судового оскарження (справа №2а-2795/10/0970) набула статусу податкового боргу, який не сплачений відповідачем, а тому позовні вимоги про її стягнення є обґрунтованими. При цьому зазначив, що надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, який не погашений, не втрачає своєї правової дії, адже податковим законодавством не передбачено необхідності повторного відправлення платнику податків податкової вимоги у разі збільшення податкового боргу.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість висновків судів попередніх інстанцій про наявність податкового боргу та можливість його стягнення в судовому порядку, оскільки податкова вимога №1/507 від 20 грудня 2010 року, як вважає відповідач, не стосуються податкового боргу Товариства, який просить стягнути позивач, та в силу статті 60 Податкового кодексу України (далі - ПК України) має бути відкликана. Посилається на неврахування судами тієї обставини, що позовну вимогу про стягнення податкового боргу з рахунків платника податків належить розглядати в спеціальному порядку, визначеному статтею 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), за поданням податкового органу. Крім того зазначив про оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій по справі №2а-2795/10/0970 у касаційному порядку й відсутності остаточного рішення по ній.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 31 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 липня 2008 року по 31 березня 2010 року складено акт від 21 червня 2010 року №1556/231/01037560.
На підставі акта перевірки позивачем винесено податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0004842310/0 на суму 652500,00 грн., з якого 435000,00 грн. - основного платежу, 217500,00 грн. - штрафних санкцій, податкове повідомлення-рішення від 28 липня 2010 року №0004842310/1 на суму 652500,00 грн., з якого 435000,00 грн. - основного платежу, 217500,00 грн. - штрафних санкцій.
20 грудня 2010 року позивачем виставлено податкову вимогу №1/507 на суму боргу у розмірі 4637,14 грн., яка направлена на адресу відповідача та отримана ним 25 грудня 2010 року.
Встановлено, що в подальшому податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0004842310/0 та від 28 липня 2010 року №0004842310/1 оскаржено відповідачем в судовому порядку. Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року по справі №2а-2795/10/0970, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 31 жовтня 2016 року, позовні вимоги задоволено частково; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2010 року №0004842310/0 та від 28 липня 2010 року №0004842310/1 у частині визначення суми податкового зобов'язання в розмірі 75000,00 грн., у тому числі за основним платежем - 50000,00 грн., за штрафними санкціями - 25000,00 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Рішення суду набрало законної сили.
За наведених підстав та у зв'язку із несплатою відповідачем грошових зобов'язань по податку на додану вартість та пені у добровільному порядку, позивач звернувся до суду із даним позовом про їх стягнення в судовому порядку.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
За правилами підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Згідно пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.
Як визначено підпунктом 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України, грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
За визначенням підпункту 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов'язок платника податків сплатити суму грошового зобов'язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності.
<