ПОСТАНОВА
Іменем України
08 лютого 2019 року
Київ
справа №2а-4618/10/0308
адміністративне провадження №К/9901/19830/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого Гриціва М.І.,
суддів: Берназюка Я.О., Коваленко Н.В., -
розглянув у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року (судді Ільчишин Н.В., Пліш М.А.. Шинкар Т.І.) у справі № 2а-4618/10/0308 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_2 до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Сільрада) про визнання протиправним та скасування рішення, -
встановив:
09 листопада 2010 року ОСОБА_1 в інтересах позивачів звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Сільради від 05 жовтня 2007 року № 7/3.18 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок» (далі - рішення Сільради від 05 жовтня 2007 року) та від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 «Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків» (далі - рішення Сільради від 10 серпня 2006 року) в частині, що стосується правої сторони АДРЕСА_1.
Свої вимоги обґрунтував тим, що Сільрада рішенням від 05 жовтня 2007 року відмовила у задоволенні колективної заяви жителів с. Сирники про передачу в приватну власність земельних ділянок.
Підставою для ухвалення цього акту стало попереднє рішення Сільради від 10 серпня 2006 року, згідно з яким праву сторону АДРЕСА_1 площею 12,5 га включено до переліку земель, що не підлягають приватизації.
Ці земельні ділянки перебували у користування позивачів більше 15 років, на них вони займалися вирощуванням сільськогосподарської продукції для власних потреб.
Волинська обласна державна адміністрація повідомлення від 31 липня 2008 року № КО-370 звістила заявникам, що відмова в приватизації земельних ділянок, якими вони тривалий час користувались, пов'язана з тим, що Сільрада ухвалила рішенням від 10 серпня 2006 року. Крім того, Сільрада надала дозвіл товариству з обмеженою відповідальністю «СКТ Інвест» на розробку проекту відводу на частину зазначених земельних ділянок з викупом під комерційне використання.
Позивачі зазначили, що про оспорені рішення Сільради вони дізналися у лютому 2010 року, тому, на їхній погляд, звернення до адміністративного суду з позовом відбулося в межах строку на таке звернення.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Луцький міськрайонний суд Волинської області постановою від 17 листопада 2010 року позов задовольнив частково. Поновив ОСОБА_1 строк звернення до суду. Визнав протиправним та скасував рішення Сільради від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 «Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків» в частині, що стосується правої сторони АДРЕСА_1.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 13 жовтня 2011 року постанову суду скасував, а позов залишив без розгляду.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 04 квітня 2013 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, справу направив до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 квітня 2015 року постанову суду першої інстанції від 17 листопада 2010 року скасував, позовну заяву залишив без розгляду.
Вищий адміністративний суд ухвалою від 16 грудня 2015 року постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року скасував, провадження у справі закрив.
Не погодившись з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року, представник позивача ОСОБА_1 подав заяву про її перегляд Верховним Судом України з передбачених пунктами 2, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на час подання заяви про перегляд; далі - КАС) підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції статей 2, 3, 17 цього Кодексу у подібних правовідносинах.
Верховний Суд України ухвалою від 30 травня 2016 року відкрив провадження у цій справі.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень КАС (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів»; далі - КАС в редакції Закону № 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3 - 6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.
На підставі наведених вище вимог підпунктів 1, 7 пункту 1 Перехідних положень КАС в редакції Закону № 2147-VIII керівник апарату Верховного Суду України розпорядженням від 12 січня 2018 року № 20/0/19-18 передав, з-поміж інших, заяву представника позивача ОСОБА_1 до Касаційного адміністративного суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року заяви представника позивача ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду (далі - Суд) постановою від 07 листопада 2018 року ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року скасувала, а справу передала на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
У цьому рішенні Суд у вимірі фактичних обставин, які встановили суди попередніх інстанцій, вказав, що вимоги про визнання протиправним рішення Сільради від 10 серпня 2006 року у частині, що стосується правої сторони АДРЕСА_1 та скасування його позивачі обґрунтовували тим, що частка земель, які цим рішенням передані у резерв, перебувала у їхньому (позивачів) користуванні упродовж більше п'ятнадцяти років. На цих землях вони без перешкод займалися особистим селянським господарством.
Із сукупності цих обставин Суд підсумував, що заявлені позовні вимоги спрямовані на захист прав позивачів на користування спірними земельними ділянками.
Далі Суд послався на положення пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій; далі - ЦПК) і нагадав, що справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на фактичні обставини цієї справи Суд визначив, що спір, з яким позивачі звернулися за його розв'язанням до адміністративного суду, належить розглядати за правилами цивільного процесуального закону.
Попри такий висновок, Суд надав значення тому, що у спорі між тими самими сторонами та з приводу тих самих спірних правовідносин ще 20 квітня 2010 року Луцький міськрайонний суд Волинської області у цивільній справі № 2-8452/10, розпочатій за позовною заявою ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10 до Сільради про визнання недійсними і скасування рішень від 05 жовтня 2007 року та від 10 серпня 2007 року ухвалив судове рішення, яке набрало законної сили, про закриття провадження у справі з тієї причини, що на цей спір не поширюється цивільна юрисдикція.
З погляду Суду наявність рішення цивільного суду про закриття провадження у справі не давала підстав суду адміністративної юрисдикції (у нашому випадку це згадане вище рішення суду касаційної інстанції) ухвалювати рішення про закриття провадження в адміністративній справі, тому що спір належить розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки в описаній правовій ситуації позивачі можуть опинитися в умовах, за яких будуть обмежені у доступі до суду.
Із пос