ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
12 лютого 2019 року
справа №819/626/16
адміністративне провадження №К/9901/28880/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Судді-доповідача - Ханової Р.Ф.,
суддів - Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Тернопільській області
на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року (суддя - Білоус І.О.)
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року (судді - Сеник Р.П., Хобор Р.Б., Попко Я.С.)
у справі № 819/626/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Альпо"
до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Тернопільській області
про скасування податкової вимоги, -
У С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альпо" (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Тернопільській області (далі - податковий орган, відповідач у справі, скаржник у справі), в якому просило скасувати податкову вимогу №3770-17 від 10 травня 2016 року в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 212972,77 гривень.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що самостійно не подавав до контролюючих органів декларації, у якій би визначив суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 212972,77 гривень. Окрім того, Товариству не відомо, щоб контролюючий орган визначав позивачу вказану суму податкового зобов'язання.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2016 року, позов Товариства задоволений, скасовано податкову вимогу №3770-17 від 10 травня 2016 року податкового органу в частині визначення податкового боргу з податку на додану вартість в сумі 212972,77 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що податковим органом не надано доказів формування податкової вимоги протягом відповідного строку у 1095 днів, з урахуванням подання податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року - 16 листопада 2011 року, а відтак в силу статті 102.1 Податкового кодексу України строк формування та направлення вимоги про відшкодування такої суми сплив.
Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до суду касаційної інстанції зі скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 10 травня 2016 року, у позивача відсутнє узгоджене податкове зобов'язання на заявлену відповідачем суму, а відтак у податкового органу відсутні підстави для винесення оскаржуваної податкової вимоги.
Окрім того, під час судового засідання в суді першої інстанції представником податкового органу зазначено, що под