Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 343/836/17
провадження № 61-2129св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2017 року в складі судді Керніцького І. І. та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2017 року в складі колегії суддів: Фединяка В. Д., Матківського Р. Й., Девляшевського В. А.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 є власником житлового будинку з господарськими спорудами на АДРЕСА_1 Івано-Франківської області та земельних ділянок за вказаною адресою площею 0,1 га та 0,0823 га. ОСОБА_5, який проживає на АДРЕСА_1, встановив на частині належної позивачу земельної ділянки площею 0,0011 га огорожу, металеві опори, забетонував заїзд, чим порушив її право власності. Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗемЮрКонсалинг» (далі - ТОВ «ЗемЮрКонсалинг») здійснило геодичну зйомку, в результаті якої встановило факт самовільного захоплення належної ОСОБА_4 частини земельної ділянки площею 0,0011 га, та встановило межові знаки, які у подальшому були пошкоджені відповідачем. ОСОБА_5 відмовляється у добровільному порядку відновити межі земельної ділянки.
На підставі викладеного ОСОБА_4 просила усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою на АДРЕСА_1 Івано-Франківської області; зобов'язати ОСОБА_5 знести огорожу, стовпи, забетонований заїзд, які розміщені на самовільно захопленій частині земельної ділянки загальною площею 0,0011 га та відновити межу, яка поділяє сусідні земельні ділянки на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 згідно з даними земельної кадастрової документації.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 11 вересня 2017 року позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою ОСОБА_4 на АДРЕСА_1 Івано-Франківської області шляхом знесення ОСОБА_5 огорожі, стовпів, забетонованого заїзду із захопленої частини земельної ділянки загальною площею 0,0011 га та відновити межу, яка поділяє сусідні земельні ділянки на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 у відповідності з даними земельно- кадастрової документації. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 640 грн судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_5 самовільно на земельній ділянці ОСОБА_4 встановив огорожу, зробив капітальний заїзд через її земельну ділянку, чим позбавив позивача можливості користуватися своє власністю.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 23 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що відсутні правові підстави для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що в 2010 році сторони домовилися про зміну меж їхніх суміжних земельних ділянок, після чого відповідач з дозволу позивача влаштував в'їзд до свого домоволодіння через земельну ділянку останнього, встановив огорожу та облаштував земельну ділянку. Позивач надала згоду на встановлення в'їзду через її земельну ділянку, їй було відомо про вказані дії відповідача з 2010 року, тому вона пропустила строк позовної давності.
У лютому 2018 року ОСОБА_4 подала до суду відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що відповідач саме з 2014 року почав самовільно користуватися її земельною ділянкою. У подальшому ОСОБА_5 встановив на земельній ділянці позивача огорожу та влаштував капітальний заїзд. Добровільно звільнити самовільно зайняту земельну ділянку відповідач відмовляється. З приводу неправомірних дій відповідача ОСОБА_4 зверталася до правоохоронних органів та органів місцевого самоврядування. Позивач не давала дозволу на зайняття її земельної ділянки.
23 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Положен