Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 201/2744/14-ц
провадження № 61-32882 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
представник відповідача - ОСОБА_7,
відповідач - ОСОБА_8,
третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року у складі судді Ходаківського М. П. та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Максюти Ж. І., Петешенкової М. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
У вересні 2014 року ОСОБА_9 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_8, третя особа - Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області, в якому просив зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні власністю шляхом знесення самочинного будівництва-житлового будинку та господарських споруд, що знаходяться на земельних ділянках, розташованих в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.
Позов мотивовано тим, що відповідачі є власниками споруд, розташованих в АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, які збудовані самовільно, всупереч вимогам законодавства у сфері містобудівної діяльності без дотримання вимог щодо інсоляції та природного освітлення, зокрема висота огорожі відповідачів є глухою та становить більше 3-х метрів. Діями відповідачів порушуються права позивача як власника суміжної земельної ділянки, у зв'язку з чим останній звернувся до суду з позовом та просив відновити становище, яке існувало до початку проведення будівельних робіт.
Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2015 року замінено позивача на його правонаступника ОСОБА_4, який підтримав позовні вимоги у повному обсязі.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 березня 2016 року позов задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_6, ОСОБА_8 привести у відповідність із вимогами пункту 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 «Благоустрій території», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, огорожу, що розмежовує земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3, та м. АДРЕСА_4.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання щодо судового збору.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що огорожа, яка розмежовує земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_3, та м. АДРЕСА_5, не відповідає вимогам пунктом 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 «Благоустрій території», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, а також ця огорожа може нести загрозу здоров'ю та життю мешканцям вказаних домоволодінь.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що з позовом про знесення самочинного будівництва наділений повноваженнями звертатися відповідний державний орган місцевого самоврядування, але такий позов в контексті даної справи не пред'явлено. Позов про знесення самочинного будівництва може бути пред'явлено і іншою особою, права якої порушено цим самочинним будівництвом. Разом з тим, позивач не конкретизував, які конкретно самовільно збудовані об'єкти нерухомості підлягають знесенню, за який рахунок та яким чином порушені його права.
Частково задовольняючи позов та зобов'язуючи відповідачів привести у відповідність із вимогами п. 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 «Благоустрій території», затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 28 жовтня 2011 року №259, огорожу, що розмежовує земельні ділянки сторін, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач та його правонаступник таких позовних вимог не пред'являли і суд про це не просили, що не відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства та є підставою для скасування судового рішення. Після проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи та складання висновку від 09 вересня 2015 року, яким встановлено невідповідність огорожі, що розмежовує земельні ділянки, вимогам пункту 6.7 Державних будівельних норм Б.2.2-5.:2011 «Благоустрій території», позивач позовні вимоги не уточнював та не змінював.
У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення та задовольнити позов.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанції не звернули уваги та не надали оцінки висновкам судової будівельно-технічної експертизи, яким встановлено, що огорожа з боку земельної ділянки АДРЕСА_12, яка огороджує земельні ділянки за адресою: АДРЕСА_13, може нести загрозу здоров'ю та життю як мешканцям земельної ділянки АДРЕСА_11 так і мешканцям домоволодіння за адресою: АДРЕСА_14
Заявник посилається на те, що в прохальній частині позову позивач просив суд усунути перешкоди у здійсненні права власності шляхом зобов'язання відповідачів знести самочинне будівництво - житловий будинок та господарські споруди, що знаходяться на земельних ділянках, розташованих за адресою: АДРЕСА_15. Оскільки позивач в прохальній частині не робив будь-яких винятків щодо певних об'єктів нерухомого майна, розташованих за адресою: АДРЕСА_15, то позовні вимоги не потребували подальшої конкретизації.
Судовий експерт шляхом візуального спостереження встановив, що будівлі та споруди, які розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Севастопольська 65, не відповідають відомостям, зазначеним в правовстановлюючих документах, та ескізам, абрисам, планам земельної ділянки, поетажним планам та експлікаціям до них, що виготовлені згідно останніх проведених технічних інвентаризацій.
Висновком судової будівельно-технічної експертизи у даній справі підтверджено, що збудовані відповідачами споруди становлять загрозу для життя та здоров'я, тобто діями відповідачів із самочинного будівництва були порушені право позивача на безпечні умови проживання та право на безпечне володіння та користування належним нерухомим майном.
Таким чином, позивач мав правові підстави для особистого звернення до суду з позовом про захист порушеного права, а суд апеляційної інстанції, ухвалюючи рішення не застосував правові норми, які підлягали застосуванню, що призвело до постановлення незаконного рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_4 на вищевказані рішення судів першої та апеляційної інстанції. Справу витребувано із суду першої інстанції.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року
№ 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального
кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів».
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення
змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Інші учасники справи не скористалися правом на подання відзиву на касаційну скаргу, письмових заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процес