Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 128/3978/16-ц
провадження № 61-36947св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
представник позивача - ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року, у складі судді Ганкіної І. А., та постанову апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня 2018 року, у складі колегії суддів: Шемети Т. М., Панасюка О. С., Якименко М. М.,
ВСТАНОВИВ :
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_7, після смерті якого відкрилась спадщина, що складається з Ѕ частки будинковолодіння АДРЕСА_1 та Ѕ частки будинковолодіння АДРЕСА_2.
Окрім позивача, спадкоємцями померлого є також їх доньки: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_6.
Під час оформлення ОСОБА_4 прав на частину спадкового майна їй стало відомо, що 16 листопада 1979 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 було укладено договір дарування будинку АДРЕСА_2, який засвідчено виконавчим комітетом Пултовецької сільської ради депутатів трудящих.
Позивач вказувала, що даний будинок є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_7, однак в оспорюваному договорі зазначено, що, згідно запису в погосподарській книзі Пултовецької сільської ради депутатів трудящих будинок належить особисто ОСОБА_7
Посилаючись на те, що ОСОБА_7 уклав вказаний договір без її відома та згоди, позивач просила позов задовольнити.
Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 16 січня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано недоведеністю позовних вимог. Починаючи з моменту укладення оспорюваного договору дарування, відповідач проживала у будинку та будь-яких перешкод у користуванні ним зі сторони позивача не зазнавала; ОСОБА_4, в свою чергу, не несла будь-якого матеріального навантаження, пов'язаного з обов'язком власника нерухомого майна. ОСОБА_10, набувши у власність ще однин житловий будинок, відчужив будинок АДРЕСА_2, що відповідало його волі та вимогам діючого на той час законодавства. У зв'язку із недоведеною відсутністю у ОСОБА_4 можливості дізнатись про порушення свого права в межах строку позовної давності, судом також встановлено порушення позивачем процесуального строку звернення до суду.
Постановою апеляційного суду Вінницької області від 12 квітня
2018 року рішення місцевого суду змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск строку звернення до суду з позовом, як на підставу відмови в задоволенні позову. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що місцевий суд, вірно встановив недоведеність позовних вимог, допустив помилку і зіслався також на пропуск позивачем строку позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові, а тому посилання в рішенні суду на вказану підставу підлягає виключенню.
У касаційній скарзі, поданій у травні 2018 року, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі позивач зазначає, що при вирішенні справи судами було залишено поза увагою ту обставину, що укладення спірного договору дарування не відповідало її волі.
Доводом касаційної скарги є помилковість зробленого судами висновку, що необхідність укладення оспорюваного договору дарування будинку пов'язана з встановленим законодавством обов'язком відчужити один з будинків, за умови виникнення права власності на ще один будинок. Так, придбання будинку № 21 по вул. Фестивальній у с. Красне Вінницького району пояснюється неможливістю їх спільного проживання з відповідачем, чого судами встановлено не було.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_6 вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги та на їх невідповідність обставинам справи. У зв'язку із цим просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Касаційна скарга ОСОБА_4 не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд встановив, що ОСОБА_4 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 27 жовтня 1957 року.
16 листопада 1979 року між ОСОБА_7 та його дочкою ОСОБА_10 було укладено договір дарування, на