Постанова
Іменем України
07 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 309/108/17
провадження № 61-41796св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник відповідача - Гриниха Тетяна Юріївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2018 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г., Бисаги Т. Ю.,
ВСТАНОВИВ :
У січні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», банк), в якому просив визнати відповідача таким, що втратив право вимоги за договором споживчого кредиту від 21 грудня 2007 року у зв'язку з пропуском строку позовної давності.
Позов мотивовано тим, що 21 грудня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та позивачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 2000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом у розмірі 20,40 % на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначений договір складається із заяви позичальника, Умов надання банківських послуг та Правил користування платіжною карткою. Термін дії карти, виданої позивачу, становив один рік - до 21 грудня 2008 року.
У зв'язку з наведеним, позивач вважає, що строк позовної давності для звернення банку із позовом до нього про стягнення суми боргу за договором від 21 грудня 2007 року, сплив 20 грудня 2011 року, що є підставою, відповідно до статті 509 ЦК України та пункту 7 частини 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», для визнання банку таким, що втратив право вимоги за пропуском строку позовної давності.
Рішенням Хустського районного суду від 13 червня 2017 року у складі судді Савицького С. А. позов задоволено.
Визнано ПАТ КБ «ПриватБанк» таким, що втратив право вимоги за договором споживчого кредиту від 21 грудня 2007 року у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Вирішено питання про судові витрати.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наявність рішення апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року не є перешкодою для звернення ОСОБА_4 з даним позовом про захист прав споживача, оскільки раніше така вимога ним не ставилася, а докази, добуті ним після розгляду справи є новими доказами у даній справі і не позбавляють його права на звернення до суду із зазначеним позовом, а навпаки, дають йому таке право для захисту його порушеного та невизнаного права у законний спосіб уникнути переслідування з боку кредитора, у якого сплив строк для реалізації права на вимогу по поверненню коштів за кредитним договором.
Суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи як Хустським районним судом так і апеляційним судом Закарпатської області за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором існували різні позиції касаційного суду щодо правильного обчислення строків чинності договорів споживчого кредитування. Усуваючи такі розбіжності, Верховний Суд України у постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 сформулював правовий висновок, згідно із якого убачається, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.
Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 31 травня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПРиватБанк» задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати у розмірі 960 грн.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року встановлено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» строк позовної давності за кредитним договором від 21 грудня 2007 року на час звернення до суду із позовом у квітні 2012 року не пропустив, а тому твердження позивача щодо пропуску банком строку позовної давності, який на його думку сплив 20 грудня 2011 року, є безпідставними. Крім того, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України), і відповідно не може бути самостійною підставою для пред'явлення позову.
У касаційній скарзі, ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що зі спливом позовної давності припиняється право вимоги до боржника, а отже припиняється зобов'язання в розумінні статті 509 ЦК України. Строк позовної давності для звернення банку до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором сплив 20 грудня 2011 року. Разом з тим, з таким позовом банк звернувся до суду 10 квітня 2012 року, тобто поза межами строку позовної давності. Отже, за наведених обставин банк втратив право вимагати повернення боргу, у зв'язку із спливом строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що сплив позовної давності не може бути самостійною підставою для пред'явлення позову, оскільки заявлена у цій справі вимога ґрунтувалась на нових обставинах (формулювання правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-14цс14, викладеної у постанові від 19 березня 2014 року щодо правильного обчислення строків чинності договорів споживчого кредитування)та є підставою для нового позову. Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року, на яке при вирішенні даного спору посилався апеляційний суд, не має преюдиційне значення, оскільки ґрунтувалось на помилковому висновку щодо підстав застосування строку позовної давності, який мав обчислюватись не за правилами пункту 9.12 кредитного договору, а за терміном дії картки.
Заявник посилається на те, що поданий ним позов ґрунтувався на тому, що права позивача як споживача порушено помилковим рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 13 лютого 2014 року про стягнення заборгованості по кредитному договору, оскільки її стягнуто після спливу строку позовної давності.
Апеляційний суд вказаних обставин не врахував, неправильно застосував положення статті 16 ЦК України, статті 17 Закону України «Про захист прав споживачів» та положення ЦК України в частині застосування строку позовної давності. Також не врахував, що під час розгляду справи за позовом банку про стягнення кредитної заборгованості заявником правильно подано заяву про застосування строку позовної давності, однак суд помилково визначив початок його перебігу.
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» не погодилось з доводами позивача та просило залишити постанову апеляційного суду без змін, посилаючись на її законність і обґрунтованість.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність з