Постанова
Іменем України
04 лютого 2019 року
м. Київ
справа № 758/3816/16-ц
провадження № 61-27707св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у складі судді Ларіонової Н. М. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Антоненко Н. О., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про захист честі, гідності та ділової репутації фізичної особи та відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що він є працівником Збройних сил України (військова частина А0202), має практичний досвід роботи на керівних посадах (34 роки), відзначений державними нагородами за бездоганну службу та працю, має ступінь кандидата військових наук, користується повагою серед колективу і жодних нарікань на його професійну діяльність зі сторони керівництва чи колег за весь період не було. У березні 2015 року йому стало відомо, що за заявою колишнього працівника військової частини А0202 ОСОБА_5 Військовою прокуратурою Київського гарнізону та Військовою службою правопорядку проводиться перевірка військової частини А0202 у зв'язку з тим, що він разом із керівництвом військової частини А0202 входить до злочинного угрупування як такого, що веде агітаційну роботу проти керівництва держави та Міністерства оборони України і в «потрібний період», як зазначає ОСОБА_5, може зробити державний переворот. Вважає, що таке безпідставне звинувачення в антиконституційній діяльності порушує його честь і позицію як громадянина України, особливо в такий період. Стверджує, що такий наклеп створює «нездорову» психологічну атмосферу, відволікає провідні підрозділи від виконання першочергових завдань, заважає працювати. Більше того, така образлива дезінформація підриває стан його здоров'я. Припускає, що це пов'язано з невдоволенням ОСОБА_5 через його цілком законне звільнення з роботи (закінчення дії контракту 31 серпня 2014 року). Направляючи такі заяви до правоохоронних та контролюючих органів України, ОСОБА_5, виражає особистий протест та суб'єктивні припущення, наводить неправдиву інформацію. Від цього страждає весь колектив, оскільки ОСОБА_5 виливає бруд на працівників військової частини А0202, і відверто «нечесно» використовує їх, звертаючись до державних органів від імені всіх працівників (чого фактично не було і це доведено результатами перевірки). Внаслідок дій відповідача йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 30 000,00 грн та яка, зокрема, виявилася в приниженні його честі, гідності (ділової репутації).
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просив визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, відомості поширені у заяві ОСОБА_5 до Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України та Військової служби правопорядку в заяві від 26 листопада 2014 року; зобов'язати ОСОБА_5 спростувати недостовірні відомості в заяві, шляхом подання відповідної заяви до Військової прокуратури Київського гарнізону Центрального регіону України та Військової служби правопорядку та спростування інформації перед колективом Центрального науково-дослідного Інституту Збройних сил України на загальних зборах інституту; стягнути з ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 30 000,00 грн.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що інформація у висловлюванні щодо ОСОБА_4 не є твердженням про факти, а є виключно оціночним судженням, які не є предметом судового захисту.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про те, що звернення відповідача із заявою до Військової прокуратури Київського гарнізону, що містить певні відомості про позивача, були повідомлені не з метою поширення негативної інформації невизначеному колу осіб чи хоча б одній особі, а з метою її перевірки уповноваженими на це законом посадовими особами у встановленому законом порядку. За таких обставин суд обґрунтовано вважав, що заяву відповідача адресовану Військовій прокуратурі Київського гарнізону з метою перевірки вказаних у ній фактів, не можна вважати поширенням відомостей, що порочать честь, гідність чи ділову репутацію, зокрема, позивача.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У травні 2017 року ОСОБА_4 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Подільського районного суду м. Києва від 19 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 04 квітня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що суди неправильно надали оцінку лінгвістичному висновку. Поширення відповідачем інформації про нього невизначеному колу осіб мало на меті опорочення його ділової репутації.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану справу передано до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що 26 листопада 2014 року ОСОБА_5 звернувся із заявою до Військового прокурора Київського гарнізону України та просив провести перевірку особового складу Центрального науково-дослідного інституту Збройних сил України, в якій про ОСОБА_4 у тексті згадано двічі у таких фрагментах: «ОСОБА_6 створив біля себе «угруповання» зі звільнених генерал-полковників та генерал-лейтенантів (генерал-майо