Постанова
Іменем України
14 січня 2019 року
м. Київ
справа № 569/14392/15-ц
провадження № 61-18618св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н.О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
третя особа - Управління капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Хилевич С. В., Ковальчук Н. М., Шеремет А. М.,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2015 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом, у якому з урахуванням уточнень просив визнати за ним право вимоги та обов'язків на Ѕ частину двокімнатної квартири АДРЕСА_1, житловою площею 45,9 кв. м, загальною площею 75,2 кв. м, за договором б/н на участь у частковому будівництві даної квартири, укладеним 19 лютого 2004 року між ОСОБА_6 (замовник) та Управлінням капітального будівництва Рівненського міського виконавчого комітету.
Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 05 серпня 1994 року до 13 травня 2013 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5
Під час шлюбу 05 жовтня 2010 року ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_7 договір про відступлення права вимоги (цесії) за договором на участь у частковому будівництві квартири АДРЕСА_1, сплативши на користь останньої 137 300,00 грн.
Посилаючись на те, що права та обов'язки на вищезазначений об'єкт нерухомого майна відповідач придбала за спільні кошти подружжя, просив позов задовольнити.
Рішенням Рівненського міського суду від 02 листопада 2016 року у складі судді Кухарця В. М. позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.
Визнано за ОСОБА_5 та ОСОБА_5 право вимоги та обов'язків на Ѕ ідеальну частку квартири АДРЕСА_1 житловою площею 45, 9 кв. м, загальною площею 75, 2 кв. м, за договором від 19 лютого 2004 року б/н на участь у частковому будівництві, укладеним між ОСОБА_7 (замовником) та Управлінням капітального будівництва виконавчого комітету Рівненської міської ради (забудовником).
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 930,10 грн судових витрат.
Суд першої інстанції виходив із набуття сторонами прав і обов'язків на нерухоме майно як на спільне сумісне майно подружжя.
Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 20 грудня 2016 року рішення Рівненського міського суду від 02 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове про відмову ОСОБА_4 у задоволенні позову.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що при укладенні 05 жовтня 2010 року договору цесії ОСОБА_5 сплатила кошти, які є її особистими, оскільки шлюбні відносини на цей час між сторонами були припинені понад три роки, що встановлено судовим рішенням в іншій справі.
У січні 2017 року ОСОБА_5 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, статей 57, 60, 65, 71 СК України, і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга аргументована тим, що суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.
Суд не звернув увагу на те, що до змісту договору цесії відповідач не вносила жодних умов про набуття майнових прав в особисту власність, щодо проведення розрахунку за особисті кошти, а також не врахував, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.
Статтею 388 ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України справу № 569/14392/15-ц передано до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
За загальним правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.
Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружи