ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 лютого 2019 року
м. Київ
Справа № 904/3280/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий Білецька Л.М., Парусніков Ю.Б., Верхогляд Т.А.) та на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2018 (суддя Манько Г.В.)
за позовом Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради
до Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш"
про стягнення 32 510,74 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Звернувшись у суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі-позивач), просило стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дніпроважмаш" (далі-відповідач) 21 481,20 грн. основного боргу, 1 489,81 грн. три відсотки річних, 8 915,52 грн. інфляційних втрат, 624,21 грн. пені.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач допустив порушення договірних зобов'язань, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, на яку були нараховані три відсотки річних, інфляційні втрати та пеню.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.09.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 11.12.2018, позов задоволено повністю.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вище вказані судові рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що суди дійшли помилкового висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено, оскільки здійснена позивачем заміна сторони у зобов'язанні за відповідним договором не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності згідно статті 262 Цивільного кодексу України. Відтак, відповідач зазначає, що суд безпідставно, незважаючи на наявність заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності, задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за поставлену теплову енергію за період з жовтня 2014 року по квітень 2015 року. Також скаржник зазначає, що застосування судом положень цивільного законодавства про позовну давність взагалі невілюють такий інститут.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін вказані судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.11.2013 між відповідачем та Комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" (постачальник) було укладено договір про постачання теплової енергії №050721 (далі-договір), з урахуванням протоколу розбіжностей та додатків до нього, за умовами якого сторони взяли на себе певні права та обов'язки.
Згідно з рішенням Дніпропетровської міської ради від 27.07.2016 № 28/12 "Про надання дозволу на передачу з балансу постачальника на баланс позивача об'єктів і мереж теплопостачання", акта приймання-передачі об'єктів і мереж теплопостачання, позивач отримав засоби теплопостачання.
Також встановлено, що у зв'язку з неможливістю постачальником виконувати обов'язки за договором, 27.09.2016 між ним та позивачем було укладено тристоронню додаткову угоду до договору (далі-додаткова угода).
Рішенням Дніпровської міської ради від 19.07.2017 № 24/23 надано дозвіл на передачу основних фондів та інших активів згідно з переліком (додатком) заборгованості за пільги та субсидії з балансу постачальника на баланс позивача, на виконання якого, 06.11.2017 між постачальником та позивачем було складено акт приймання-передачі дебіторської заборгованості споживачів за спожиту теплову енергію, згідно додатку № 1 до цього акта.
Судами встановлено, що 06.11.2017 позивач набув право вимоги за зобов'язаннями споживачів перед постачальниками, що виникли до моменту передачі на баланс позивача основних фондів, об'єктів і мереж теплопостачання.
Суди встановили, що в період з жовтня 2014 року по квітень 2018 року, відповідач отримав послуги з теплопостачання, що підтверджується відповідними актами, але за них не розрахувався, у зв'язку з чим позивач направив на адресу відповідача відповідну вимогу, яка залишилась без задоволення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджено матеріалами справи, а тому позивачем обґрунтовано нараховані суми заборгованості, пені, трьох відсотків річних, інфляційних втрат за відповідні періоди, які підлягають стягненню в судовому порядку. При цьому суди послалися на те, що оскільки позивач довідався про порушення свого права 06.11.2017, тому строк позовної давності не пропущено.
Проте повністю з такими висновками судів погодитися не можна з огляду на наступне.
Вирішуючи спір у даній справі та дійшовши висновку про наявність порушеного права позивача, що стало підставою для звернення з відповідним позовом до суду, суди дійшли до передчасних висновків щодо пред'явлення позивачем позову у межах строків позовної давності.
Згідно зі статтями ст. 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою у випадках, встановлених законом.
У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу