Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 523/8603/15-ц
провадження № 61-18101св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Одеський державний університет внутрішніх справ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2на заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року у складі судді Погрібного М. О. та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року у складі колегії суддів: Плавич Н. Д., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У червні 2015 року Одеський державний університет внутрішніх справ (далі - ОДУВС) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування витрат за навчання.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ із 18 серпня 2003 року по 19 червня 2008 року. У 2003 році ОСОБА_2 зарахований курсантом першого курсу, факультету № 1 кримінальної міліції до Одеського юридичного інституту Харківського Національного університету внутрішніх справ (далі ? ОЮІ ХНУВС), поставлений на усі види продовольчого та речового забезпечення із виплатою грошового утримання та присвоєно звання «рядовий міліції». 12 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОЮІ ХНУВС укладений контракт про підготовку фахівця за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді, рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.
06 липня 2007 року ОСОБА_2 закінчив ОЮІ ХНУВС, отримав диплом фахівця та був відряджений для подальшого проходження служби до Головного управління міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
Згідно з наказом ОЮІ ХНУВС від 07 вересня 2007 року № 157 о/с ОСОБА_2 призначений заступником начальника курсу з виховної та соціальної роботи ОЮІ ХНУВС. Наказом ОДУВС від 19 червня 2008 року № 104 о/с ОСОБА_2 звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пунктом 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням).
Згідно зі законодавством України, особи, які звільнилися із служби протягом трьох років після закінчення вищого навчального закладу Міністерства внутрішніх справ України за власним бажанням, через службову невідповідність або за порушення дисципліни, відшкодовують Міністерству внутрішніх справ України витрати, пов'язані з утриманням у вищому навчальному закладі, в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України. У разі відмови від добровільного відшкодування витрат таке відшкодування здійснюється в судовому порядку.
Згідно з висновком службового розслідування від 19 червня 2008 року за період навчання на ОСОБА_2 витрачено 26 167,57 грн. Добровільно відповідач не відшкодовував вказану суму.
Із урахування наведених обставин, позивач просив суд стягнути із відповідача 26 167,57 грн, а також витрати на сплату судового збору у розмірі 261,68 грн.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 року № 77 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 березня 2008 року № 113 створений ОДУВС.
Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОДУВС 26 167,57 грн витрачених на навчання. Вирішено питання судового збору.
Заочне рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не виконав свого зобов'язання щодо відпрацювання в органах внутрішніх справ протягом трьох років після закінчення навчання, що передбачено укладеним між сторонами договором та вимогами законодавства, а тому він зобов'язаний відшкодувати витрати за період навчання.
Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилено. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази та встановивши обставини, ухвалив законне та обґрунтоване рішення. Посилання відповідача на порушення позивачем строків звернення до суду є необґрунтованими, оскільки справа у місцевому суді розглянута у порядку заочного провадження і відповідач не посилався на порушення строків звернення до суду.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та позиції інших учасників
У травні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 25 вересня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 березня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив суд скасувати рішення судів попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач не був належним чином повідомлений про час, місце та дату розгляду справи у суді першої інстанції. Позивач пропустив трирічний строк для звернення із позовом до суду, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Клопотання позивача про поновлення строків позовної давності є безпідставним, вказані у ній обставини не відповідають дійсності. Позивач не надав суду належних доказів, які б підтверджували розмір витрат на навчання та утримання відповідача. Із 17 листопада 2011 року відповідач проходить службу в Державній пенітенціарній службі України, яка є правонаступником Державного департаменту України з питань виконання покарань, що входило до складу Міністерства внутрішніх справ, а тому підстави для стягнення із відповідача коштів за навчання відсутні.
Рух справи у суді касаційної скарги
Ухвалою Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 травня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
У червні 2017 року від представника ОДУВС - Ковальової К. М. надійшли заперечення на касаційну скаргу, у яких заявник просить відхилити указану касаційну скаргу та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на те, що касаційна скарга є необґрунтованою і такою, що не підлягає задоволенню.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У квітні 2018 року вказану справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає задоволенню із таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_2 зарахований курсантом першого курсу, факультет № 1 кримінальної міліції (правоохоронна діяльність) до ОЮІ ХНУВС та поставлений на всі види продовольчого та речового забезпечення з виплатою грошового утримання та присвоєно звання « Рядовий міліції» згідно з наказом ОЮІ ХНУВС від 18 серпня 2003 року №64 о/с.
12 листопада 2003 року між ОСОБА_2 та ОЮІ ХНУВС укладений контракт про підготовку фахівця за державним замовленням із числа осіб цивільної молоді рядового і молодшого начальницького складу органів внутрішніх справ України та їх працевлаштування.
06 липня 2007 року ОСОБА_2 закінчив ОЮІ ХНУВС, отримав диплом фахівця та був відряджений для подальшого проходження служби до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області.
25 квітня 2008 року ОСОБА_2 згідно з наказом ОЮІ ХНУВС від 07 вересня 2007 року № 157 о/с призначений заступником начальника курсу з виховної та соціальної роботи ОЮІ ХНУВС.
Відповідно до наказу ОДУВС від 19 червня 2008 року №104 о/с ОСОБА_2 звільнений з органів внутрішніх справ за власним бажанням у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за власним бажанням).
Згідно з висновком службового розслідування від 19 червня 2008 року Міністерство внутрішніх справ України витратило на навчання та утримання ОСОБА_2 в університеті 26 167,57 грн, які останній добровільно не відшкодував.
Частиною першою статті 224 ЦПК України 2004 року передбачено, що у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
В