Постанова
Іменем України
24 січня 2019 року
м. Київ
справа № 176/2595/14-ц
провадження № 61-33826 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4;
представник позивача- ОСОБА_5;
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»;
представник відповідача- Гринь Костянтин Андрійович;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня
2016 року у складі судді Павловської І. А. та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 травня 2017 року у складі колегії суддів: Баранніка О. П., Пономарь З. М., Посунся Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, який був уточнений, до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про визнання додаткових угод до договорів іпотечного кредиту недійсними, визнання договорів такими, що припинили свою дію, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовна заява мотивована тим, що 08 лютого 2008 року між нею та закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», було укладено договір про іпотечний кредит, за умовами якого вона отримала грошові кошти у розмірі 50 501 грн 25 коп., строком на 10 років зі сплатою 15 % річних, для придбання квартири АДРЕСА_1.
Цього ж дня між нею та відповідачем було укладено інший кредитний договір, за умовами якого вона отримала грошові кошти у розмірі 10 098 грн 75 коп., строком на 10 років, зі сплатою 1,25 % на місяць на суму залишку заборгованості.
11 серпня 2008 року між нею та відповідачем була укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит від 08 лютого 2008 року, за умовами якої банк на строк з 11 серпня 2008 року по 08 лютого 2018 року надав їй кредит
у розмірі 10 701,09 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 1,17% на місяць. Також у цей же день була укладена інша додаткова угода до зазначеного іпотечного договору, за умовами якої банк на строк з 11 серпня 2008 року по 08 лютого 2018 року надав їй кредит у розмірі 2 093,36 доларів США зі сплатою відсотків у розмірі 1,17% на місяць.
23 вересня 2009 року між нею та банком була укладена ще одна додаткова угода до зазначеного договору про іпотечний кредит, за умовами якої відповідач на строк з 23 вересня 2009 року по 08 лютого 2024 року надав їй кредит у розмірі 12 128,98 доларів США.
Зазначала, що за вказаними додатковими угодами ПАТ КБ «Приватбанк» ніяких коштів їй не надавав, з причин чого вони, на думку позивачки,
не відповідають вимогам законодавства і волевиявлення на вчинення таких договорів не було, вони підлягають визнанню недійсними.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати недійсними: додаткову угоду від 11 серпня 2008 року до договору про іпотечний кредит
від 08 лютого 2008 року, додаткову угоду від 11 серпня 2008 року до договору про надання кредиту від 08 лютого 2008 року та додаткову угоду
від 23 вересня 2009 року до договору про іпотечний кредит від 08 лютого
2008 року, укладені між нею та банком; зобов'язати ПАТ КБ «Приватбанк» отримані від неї кошти у доларах США, гривнях по додатковим угодами
від 11 серпня 2008 року і додаткового договору від 23 вересня 2009 року зарахувати у рахунок погашення заборгованості по кредиту за договором про іпотечний кредит від 08 лютого 2008 року і кредитному договору від 08 лютого 2008 року; визнати договір про іпотечний кредит від 08 лютого 2008 року та кредитний договір від 08 лютого 2008 року, які укладені між нею та банком такими, що припинили свою дію у зв'язку із виконанням нею своїх кредитних зобов'язань; визнати іпотечний договір від 08 лютого 2008 року таким, що припинив свою дію; вилучити відомості із єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1 і заборони відчуження; зобов'язати відповідача видати їй довідку про відсутність у неї заборгованості по зазначеним договорам.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області
від 14 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, для визнання додаткових угод до кредитних договорів недійсними відсутні, оскільки відповідачем порушень закону при їх укладенні не доведено.
У матеріалах справи є заява ОСОБА_4 від 19 липня 2008 року про переведення з валюти гривні у валюту долар США договір про іпотечний кредит та кредитний договір від 08 лютого 2008 року. Підписуючи додаткові угоди до них, позивач погодилася із умовами спірних додаткових угод, мала можливість у повному обсязі ознайомитись із усіма їх умовами. Крім того, позивачем, не доведено факту погашення заборгованості чи неправомірності її нарахування відповідачем. З цих мотивів відсутні підстави для зобов`язання відповідача зарахувати усі платежі сплачені позивачем по додаткових угодах за комерційним курсом у доларах США у рахунок погашення боргу по договорам від 08 лютого 2008 року. Разом з тим, стороною відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, проте суд зазначив, що строк позовної давності не підлягає застосуванню у випадку недоведеності позову, що є самостійною підставою для відмови у позові.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровського районного суду від 11 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 відхилено. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 грудня 2016 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, перевірив доводи сторін та давши їм належну правову оцінку обґрунтовано, згідно із процесуальним і матеріальним законом ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_4 Зазначено, що між ПАТ КБ «Приватбанк» та позивачем були укладені спірні додаткові угоди до кредитного договору та договору іпотеки, за змістом яких йшлося не про надання додаткового кредиту, а про конвертацію отриманого позивачкою кредиту із валюти гривні у долари США. Кредит позивачкою отримано.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове судове рішення про задоволення її позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення ухвалені із невірним застосуванням норм матеріального права. Долари США по додаткових угодах до договорів позивачу не надавались, що було встановлено і зазначено
у судовому рішенні. Суди дійшли помилкового висновку, що додаткові угоди відповідають дійсному волевиявленню сторін та вимогам закону. Додаткові угоди не містять умов, які передбачать конвертацію валюти договору,
а зазначено, що банк надав споживачу грошові кошти саме у доларах США.
ОСОБА_4 вважає, що кредит по додатковим угодам не видавався, тому у відповідності до норм частини другої статті 1046 ЦК України договір позики (кредиту) є не укладеним і вимагати сплачувати кредит у доларах США банк
не може.
Крім того, касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_7 написала заяву про переведення з валюти гривні у валюту долар США по договору про іпотечний кредит та кредитний договір під тиском працівників банку, який користувався її необізнаністю. Судами помилково не враховано Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 року
у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_8 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42