ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2019 року
Київ
справа №816/1389/16
адміністративне провадження №К/9901/21827/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,
суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Ясиновського І.Г., суддів - Єресько Л.О., Бойка С.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Калитки О.М., суддів - Бондара В.О., Калиновського В.А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
установив:
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру (далі - Держгеокадастр), Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області), Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області, в якому просила: визнати протиправними та скасувати наказ Держгеокадастру від 26 липня 2016 року № 954-то, наказ ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 27 липня 2016 року №124-к, наказ відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області від 27 липня 2016 року №12-к про звільнення позивача з посади начальника відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» та пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України; поновити її на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернулася із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить їх скасувати і прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вимог касаційної скарги її заявник посилається на те, що між нею та роботодавцем не було досягнуто згоди щодо строку припинення укладеного між ними раніше трудового договору.
У запереченні на касаційну скаргу Держгеокадастр просить залишити в силі судові рішення першої та апеляційної інстанцій, оскільки такі відповідають нормам матеріального і процесуального права, а касаційну скаргу позивача - відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Суди встановили, що наказом Держгеокадастру від 14 грудня 2015 року №1660-то ОСОБА_1 призначена на посаду начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області, як така, що пройшла конкурсний відбір.
Наказом Держгеокадастру від 26 липня 2016 року №954-то позивача звільнено з посади начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу», пункту 1 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
Підставою до звільнення позивача у наказі Держгеокадастру від 26 липня 2016 року №954-то зазначена: заява ОСОБА_1
27 липня 2016 року ГУ Держгеокадастру у Полтавській області видано наказ №124-к «Про звільнення ОСОБА_1.».
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з правомірності звільнення позивача з роботи, оскільки про її намір припинити трудовий договір саме за угодою сторін свідчить власноручно написана нею заява. Враховуючи, що чинним законодавством не передбачено обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа має намір звільнитися, суди вважали, що така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку. Крім того, голова Держгеокадастру надав згоду на звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін, про що наклав на її заяві резолюцію «До наказу».
Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, колегія суддів Верховного Суду виходить з такого.
Підстави для припинення державної служби визначені статтею 83 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закону № 889-VIII).
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
За змістом статті 86 Закону № 889-VIII державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення. Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом. Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у стро