ПОСТАНОВА
Іменем України
07 лютого 2019 року
Київ
справа №750/6379/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11955/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу 750/6379/16-а
за позовом ОСОБА_3
до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради
про зобов'язання нарахувати та виплатити щорічну одноразову грошову допомоги до 5 травня за 2016 рік,
за касаційною скаргою ОСОБА_3
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року (у складі колегії: головуючого судді Оксененка О.М., суддів Губської Л.В., Федотова І.В.),
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_3 (далі також - позивач) звернувся до Деснянського районного суду м. Чернігова з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради (далі також - відповідач) про визнання неправомірними дій щодо нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у меншому розмірі ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та стягнення з Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради на користь позивача 5 208 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю відповідача щодо недоплати йому, як учаснику бойових дій грошової допомоги до 5 травня за 2016 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 вересня 2016 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що для визначення розміру щорічної разової грошової допомоги до 05 травня в 2016 році інваліду війни, необхідно керуватись статтею 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII, якою інваліду війни передбачено щорічно до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, а не постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» від 02 березня 2016 року № 141, якою учаснику бойових дій в 2016 році передбачено до 5 травня виплату разової грошової допомоги у розмірі 2310 грн.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради задоволено. Постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради про визнання дій неправомірними та стягнення коштів відмовлено.
Постановляючи зазначене рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що щорічна разова грошова допомога до 5 травня за 2016 рік була нарахована та виплачена позивачу у розмірі 2 310 грн. відповідно до положень Бюджетного кодексу України та постанови Кабінету Міністрів України №141 від 02 березня 2016 року «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, позивач звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року і залишити в силі постанову суду першої інстанції.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга надійшла до суду 28 листопада 2016 року.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 29 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 750/6379/16-а, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів: суддя-доповідач Берназюк Я.О., судді Гриців М.І. та Коваленко Н.В.
Суддя-доповідач ухвалою від 01 лютого 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 750/6379/16-а та призначив її до розгляду ухвалою від 06 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 07 лютого 2019 року.
Одночасно з касаційною скаргою було заявлено клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, в задоволенні якого було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 06 лютого 2019 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що позивач має статус інваліда 3 групи, що підтверджується копією посвідчення інваліда 3 групи НОМЕР_1 від 17 березня 2011 року та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни.
09 червня 2016 року позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради із заявою про виплату йому щорічної грошової допомоги до 5 травня за 2016 рік у відповідності до частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі семи мінімальних пенсій за віком.
Листом від 23 червня 2016 року № 06-06/12839 Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Чернігові ради повідомило позивача, що у квітні 2016 року йому була зарахована грошова допомога в розмірі 2 310 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 141 «Деякі питання виплати у 2016 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Вважаючи, що відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у меншому розмірі ніж передбачено частиною п'ятою статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», позивач звернувся до суду з даним позовом.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційна скарга обґрунтована тим, що при прийняття нових законів або внесенні змін до чинних законів, звуження змісті та обсягу прав, відповідно до статті 22 Конституції України, не допускається. Крім того, нормативні акти, які обмежують права і пільги ветеранів війни є недійсними.
16 грудня 2016 року до суду надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу позивача, в якому відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції прийняте з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною другою статті 46 Конституції України передбачено, що право на соціальний захист гарантується, у тому числі, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Згідно частини п'ятої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
З 01 січня 2015 року, набрав чинності Закон України від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», пунктом 26 якого встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
У Рішенні від 27 листопада 2008 року № 26-рп/2008 у справі про збалансованість бюджету Конституційний Суд України зазначив, що положення частини третьої статті 95 Конституції України стосовно прагнення держави до збалансованості бюджету України у системному зв'язку з положеннями частини другої цієї статті, статті 46 Конституції України треба розуміти як намагання держави при визначенні законом про Державний бюджет України доходів і видатків та прийнятті законів, інших нормативно-правових актів, які можуть вплинути на доходну і видаткову частини бюджету, дотримуватися рівномірного співвідношення між ними та її обов'язок на засадах справедливого, неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами враховувати загальносуспільні потреби, необхідність забезпечення прав i свобод людини та гідних умов її життя.
При цьому, як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень. Передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в частині третій статті 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме статті 21 Конституції України.
Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 визначив, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції, на основі і на виконання Бюджетного кодексу України, закону про Державний бюджет України на відповідний рік та інших законів України. Однією з ознак України як соціальної держави є забезпечення загальносуспільних потреб у сфері соціального захисту за рахунок коштів Державного бюджету України, виходячи з фінансових можливостей держави, яка зобов'язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України. При цьому рівень державних гарантій права на соціальний захист має відповідати Конституції України, а мета і засоби зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги - принципам пропорційності і справедливості.
При цьому, у 2016 році виплата допомоги позивачу здійснювалась згідно положень постанови Кабінету Міністрів України № 141 від 02 березня 2016 року, якою установлено, що у 2016 році виплату разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої