ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2019 року
Київ
справа №489/2363/16-а
адміністративне провадження №К/9901/21965/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білоуса О.В.,
суддів - Бевзенка В.М., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року (головуючий суддя - Кравець О.О., судді - Домусчі С.Д., Коваль М.П.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Миколаєві, інспектора поліції 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Миколаєві Романюк Олени Василівни про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
У С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Миколаєві, інспектора поліції 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції у місті Миколаєві Романюк О.В. (далі - інспектор Романюк О.В.) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- визнати протиправними дії інспектора Романюк О.В. щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення на місці зупинки транспортного засобу;
- визнати протиправною та скасувати постанову від 02 квітня 2016 року серії ПС2 № 555096 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02 квітня 2016 року у місті Миколаєві, керуючи автомобілем «SUZUKI SX4», номерний знак «НОМЕР_1», був зупинений інспектором Романюк О.В., якою винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення підпункту 15.9 (ґ) Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач здійснив зупинку транспортного засобу на перехресті. Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушував. ОСОБА_1 зазначив, що під час проїзду перехрестя, у зв'язку із раптовим погіршенням стану здоров'я знизив швидкість руху автомобіля до 2-5 км/год. Крім того, позивач зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною, оскільки справу про адміністративне правопорушення розглянуто на місці зупинки автомобіля, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого на такий розгляд, що позбавило його можливості скористатися у повному обсязі правами, передбаченими статтею 268 КУпАП. При цьому, розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно нього носив формальний характер та був здійснений з порушенням порядку, встановленого статтями 278,279 КУпАП. На думку позивача, його вина у вчиненні правопорушення, вказаного в оскаржуваній постанові, не була доведена належним чином.
Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 жовтня 2016 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною та скасовано постанову від 02 квітня 2016 року серії ПС2 № 555096 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн. за частиною першою статті 122 КУпАП;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2016 року скасовано постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 жовтня 2016 року та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 04 жовтня 2016 року залишити в силі.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог та скасування оскаржуваної постанови. ОСОБА_1, посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015 року зазначив, що інспектор патрульної поліції не мала права розглядати справу про адміністративне правопорушення безпосередньо на місці зупинки транспортного засобу, оскільки, відповідно до вимог статті 276 КУпАП, такий розгляд повинен здійснюватися за місцезнаходженням уповноваженого на розгляд таких справ органу. Відтак, здійснення розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача безпосередньо на місці його вчинення, а не за місцезнаходженням органу, уповноваженого законом розглядати справу про таке правопорушення, позбавило його можливості заявляти клопотання, користуватися юридичною допомогою адвоката або фахівця в галузі права та призвело до порушення процесуальних прав позивача як особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених у статтях 257, 268, 277, 278, 279, 280 КУпАП. Додатково скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції безпідставно взято до уваги покази свідків, оскільки вони у судовому засіданні не допитувалися та не попереджалися про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих свідчень, а тому їх покази не можуть бути беззаперечним доказом вчинення позивачем адміністративного правопорушення.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 лютого 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Желтобрюх І.Л.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 02 квітня 2016 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ПС2 № 555096, якою останнього визнано винним за частиною першою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 255,00 грн.
У постанові зазначено, що 02 квітня 2016 року о 21 год. 15 хв. у місті Миколаєві, на перехресті вулиць Херсонське шосе та Новозаводської, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «SUZUKI SX4», номерний знак «НОМЕР_1», здійснив зупинку транспортного засобу на перехресті, чим порушив підпункт 15.9 (ґ) Правил дорожнього руху України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем порушено порядок та процедуру притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а саме здійснено розгляд справи на місці зупинки автомобіля, не досліджено доказів та не надано можливості позивачу надати пояснення та заявити клопотання.
Одеський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відносно позивача на місці вчинення правопорушення відповідає вимогам, встановленим КУпАП для такої категорії справ. Також суд зазначив, що вина позивача у вчиненні адміністративного правопорушення підтверджується показами свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, а тому підстави для скасування оскаржуваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відсутні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 246 КУпАП передбачено, що порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно зі статтею 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон № 580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Підпунктом 15.9 (ґ) ПДР України, зупинка забороняється на перехрестях та ближче 10 м від краю перехрещуваної проїзної частини за відсутності на них пішохідного переходу, за винятком зупинки для надання переваги в русі та зупинки проти бокового проїзду на Т-подібних перехрестях, де є суцільна лінія розмітки або розділювальна смуга.
Згідно з частиною першою статті 122 КУпАП, перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до с