ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 922/175/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І.С. - головуючого, Міщенка І.С., Сухового В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.,
за участю представників:
Дочірньої компанії "Газ України"
Національної акціонерної компанії
"Нафтогаз України" - Мицька Р.М.,
Ізюмського комунального підприємства
теплових мереж - Радигіна Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", Ізюмського комунального підприємства теплових мереж
на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 (у складі колегії суддів: Тихий П.В. (головуючий), Россолов В.В., Сіверін В.І.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 (суддя Сальнікова Г.І.)
у справі № 922/175/18
за позовом Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж
про стягнення 2 993 219,00 грн,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2018 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулася до суду з позовом до Ізюмського комунального підприємства теплових мереж (далі - Підприємство) про стягнення 2 993 219,00 грн, у тому числі інфляційних втрат у сумі 2 700 528,59 грн та 3 % річних у сумі 292 690,41 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що внаслідок неналежного виконання Підприємством зобов'язань за договором від 01.10.2005 № 12/05-444 рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 у справі № 33/62-09 стягнуто з відповідача на користь позивача основний борг у сумі 3 252 115,70 грн.
Оскільки Підприємство на виконання судового рішення не сплатило позивачу заборгованість у сумі 3 252 115,70 грн, ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" просила стягнути на свою користь інфляційні втрати за період з січня 2015 року по грудень 2017 року та 3 % річних за період з 27.01.2015 по 26.01.2018, нарахованих на суму основного боргу відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
Підприємство, заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності.
Рішення Господарського суду Харківської області від 26.03.2018 позов задоволено частково. Стягнуто з Підприємства на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 2 599 713,01 грн інфляційних втрат за період з 01.02.2015 по 31.12.2017; 292 423,11 грн 3 % річних за період з 01.02.2015 по 26.01.2018 та 43 382,03 грн витрат зі сплати судового збору. У решті позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано наявністю правових підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих позивачем відповідно до частини 2 статті 625 ЦК на суму основного боргу, у зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання. Оскільки даний позов заявлено 26.01.2018, то суд стягнув 3 % річних в сумі 292 423,11 грн за період з 01.02.2015 по 26.01.2018 та інфляційні втрати в сумі 2 599 713,01 грн за період з 01.02.2015 по 31.12.2017. Разом із тим суд відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у сумі 267,30 грн за період з 27.01.2015 по 31.01.2015 та інфляційних втрат у сумі 100 815,58 грн за січень 2015 року з причин пропуску позовної давності.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29.05.2018 рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 3 % річних у розмірі 267,30 грн за період з 27.01.2015 по 31.01.2015 скасовано, у цій частині ухвалено нове рішення, яким стягнуто з Підприємства на користь ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" 267,30 грн 3 % річних. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
При цьому, апеляційний суд виходи із того, що розрахунок 3 % річних здійснюється за кожний день прострочення зобов'язання, тож вимога про стягнення 3 % річних в сумі 292 423,11 грн за період з 27.01.2015 по 31.01.2018, заявлена в межах строку позовної давності та підлягає задоволенню в повному обсязі.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2018 року ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат за січень 2015 року у розмірі 100 815,58 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зазначені позовні вимоги задовольнити.
Касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" обґрунтовує тим, що судами не враховано, що невиконання грошового зобов'язання є триваючим порушенням, тому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виключно за прострочення, яке триває повний місяць поки існує борг, відповідно, право кредитора вимагати сплату інфляційних втрат за січень 2015 року виникло з 01.02.2015, а строк позовної давності щодо цих вимог почав свій перебіг з 01.02.2015, отже, заявивши позов у січні 2018 року, позивач не пропустив строк позовної давності.
Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у червні 2018 року Підприємство подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Касаційну скаргу Підприємство обґрунтовує тим, що судами при вирішенні справи неправильно застосовано положення статті 267 ЦК з огляду на те, що строк позовної давності за основною вимогою, а також похідними вимогами про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних закінчився у липні 2012 року, що є підставою для відмови у позові.
ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу Підприємства вважає цю скаргу безпідставною та просить залишити її без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу Підприємства необхідно залишити без задоволення, а касаційна скарга ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні справи установлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 у справі № 33/62-09 задоволено позов ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якого є ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") та стягнуто з Підприємства на користь ДП "Газ-тепло" НАК "Нафтогаз України" 3 252 115,70 грн основного боргу, витрати зі сплати державного мита у сумі 25 500,00 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.
Цим судовим рішенням установлено обставини, відповідно до яких 01.10.2005 між сторонами було укладений договір комісії № 12/05-444. Відповідно до умов договору позивач (комітент) уповноважив, а відповідач (комісіонер) прийняв на себе обов'язок протягом строку дії договору здійснювати діяльність з продажу обумовленої "Теплової енергії" відповідно до умов цього договору в інтересах позивача, від свого імені та за рахунок позивача. Відповідно до пункту 4.1 договору позивач передав за актами приймання-передачі відповідний обсяг теплової енергії, а відповідач повинен був цей обсяг теплової енергії прийняти. Згідно з пунктом 4.8 договору відповідач зобов'язався забезпечити своєчасну оплату за спожиту теплову енергію відповідно до угод, укладених на виконання цього договору. За умовами пункту 4.9 договору відповідач прийняв на себе поручительство (делькредере) перед позивачем за виконання споживачами зобов'язань за угодами. Оплата за реалізовану відповідачем теплову енергію здійснюється споживачами на зазначений в договорі рахунок позивача грошовими коштами (пункт 5.1 договору). На виконання умов договору у період з жовтня 2005 року по вересень 2006 року позивач передав відповідачу теплову енергію на загальну суму 11 837 113,41 грн, що підтверджено актами приймання-передачі, однак відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за поставлену теплову енергію виконав не в повному обсязі, внаслідок чого виникла заборгованість, яку позивач правомірно та обґрунтовано заявив до стягнення з відповідача, що стало підставою для задоволення позову у справі № 33/62-09.
Також судами попередніх інстанцій у справі, яка розглядається, установлено, що Підприємством основний борг у сумі 3 252 115,70 грн за договором від 01.10.2005 № 12/05-444, встановлений і стягнутий за рішенням Господарського суду Харківської області від 17.08.2009 у справі № 33/62-09, не сплачено до цього часу, що стало підставою для звернення ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" з позовом до Підприємства про стягнення інфляційних втрат за період з січня 2015 року по грудень 2017 року у сумі 2 700 528,59 грн та 3 % річних за період з 27.01.2015 по 26.01.2018 у сумі 292 690,41 грн, нарахованих на суму основного боргу відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Підприємство, заперечуючи проти позову, заявило про застосування позовної давності, в обґрунтування чого послалося на те, що у зв'язку із зверненням позивача у липні 2009 року до суду із позовом про стягнення суми основного боргу, строк позовної давності за цією вимогою було перервано та розпочато заново, як і строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком з основним зобов'язанням. Отже, строк позовної давності за основною вимогою, інфляційними втратами та 3 % річних сплинув у липні 2012 року, що є підставою для відмови у задоволенні позову. Аналогічні доводи наведено Підприємством у касаційній скарзі.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про відсутність правових підстав для задоволення позову ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення 3 % та інфляційних втрат, нарахованих на суму основного боргу в порядку статті 625 ЦК, враховуючи таке.
За змістом положень частини 1 статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).
Згідно з положеннями статті 611 ЦК у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання статті 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК і статті 230 Господарського кодексу України.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Правовий аналіз положень статей 526, 59