П О С Т А Н О В А
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 9901/646/18 (П/9901/646/18)
Провадження № 11-1146заі18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І.,Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (головуючий суддя Гриців М. І., судді: Берназюк Я. О., Бучик А. Ю., Мороз Л. Л., Стародуб О. П.) від 10 вересня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України про визнання протиправним та скасування рішення,
УСТАНОВИЛА:
У червні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі - ВККС, Комісія) від 26 квітня 2018 року № 551/ко-18 про недопуск судді господарського суду Сумської області ОСОБА_3. до другого етапу кваліфікаційного оцінювання судді на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє та проведення співбесіди» та непідтвердження її здатності здійснювати правосуддя.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 10 вересня 2018 року провадження у цій справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
За правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у спірній ухвалі, рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 551/ко-18, у якому міститься висновок щодо рекомендації Вищій раді правосуддя (далі - ВРП) розглянути питання про звільнення з посади судді господарського суду Сумської області ОСОБА_3., є таким рішенням, яке не може бути самостійним предметом судового розгляду. При цьому, суд першої інстанції зазначив, що оскарженню підлягає лише рішення ВРП, ухвалене за відповідною рекомендацією.
Не погодившись із таким судовим рішенням з підстави порушення судом першої інстанції норм процесуального права, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати незаконну, на її думку, ухвалу суду першої інстанції та направити справу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження розгляду. Обґрунтовуючи свої доводи, скаржниця зазначає про невідповідність ухвали суду першої інстанції засадам верховенства права, Конституції і законам України, а також міжнародним нормативно-правовим актам.
ВККС у відзиві на апеляційну скаргу просить у її задоволені відмовити, оскільки Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду прийняв оскаржувану ухвалу з дотриманням норм процесуального права, а доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції.
Дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, ВеликаПалата Верховного Суду встановила таке.
Президент України Указом від 28 грудня 2010 року № 1290/2010 призначив ОСОБА_3 на посаду судді господарського суду Сумської області строком на п'ять років.
Рішенням від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17 ВККС на підставі п. 20 розд. ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) призначила кваліфікаційне оцінювання 999 суддів місцевих та апеляційних судів на відповідність займаній посаді, у тому числі судді ОСОБА_3.
29 березня 2018 року Комісія рішенням № 65/зп-18 затвердила результати складення суддями 13 березня 2018 року анонімного письмового тестування і виконання практичного завдання в межах процедури кваліфікаційного оцінювання суддів на відповідність займаній посаді.
Згідно з додатком 3 до цього рішення суддя ОСОБА_3 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 76,5 бали (з максимально можливих 90), за виконання практичного завдання - 50,5 бали (з максимально можливих 120).
26 квітня 2018 року ВККС прийняла рішення № 551/ко-18, яким суддю господарського суду Сумської області ОСОБА_3. визнано такою, що не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів, призначеного рішенням Комісії від 29 січня 2018 року № 7/зп-18; їй відмовлено у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє і проведення співбесіди», призначеного рішенням Комісії від 20 жовтня 2017 року № 106/зп-17; визнано її такою, що не відповідає займаній посаді, та рекомендовано Вищій раді правосуддя розглянути питання про звільнення ОСОБА_3 з посади судді господарського суду Сумської області.
У цьому рішенні зазначено, що відповідно до вимог підп. 5.1.1.1 та 5.1.1.2 п. 5 глави 6 розд. ІІ «Методологія кваліфікаційного оцінювання» Положення максимально можлива оцінка за показником рівня знань у сфері права становить 90 балів, за показником рівня практичних навичок та умінь у правозастосуванні - 120 балів. Суддя ОСОБА_3 за результатами складення анонімного письмового тестування отримала 76,5 бали, за виконання практичного завдання - 50,5 бали. Оскільки за результатами виконання практичного завдання суддя ОСОБА_3 отримала менше 50 відсотків від максимально можливого бала, Комісія дійшла висновку, що вона не склала іспиту, а тому не може бути допущена до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді «Дослідження досьє і проведення співбесіди».
Не погодившись із таким рішенням ВККС, ОСОБА_3 звернулася до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на її думку, прав та інтересів.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та надані на противагу їм аргументи представника ВККС, Велика Палата Верховного Суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Закриваючи провадження у цій справі, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виходив з того, що рішення ВККС від 26 квітня 2018 року № 551/ко-18 має рекомендаційний характер стосовно звільнення ОСОБА_3 з посади судді, а тому не може бути самостійним предметом судового оскарження.
При цьому, суд першої інстанції вважає, що висновки ВККС, викладені у спірному її рішенні, стосовно: визнання судді такою, що не склала іспиту для суддів місцевих та апеляційних судів; відмови судді у допуску до другого етапу кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді; визнання судді такою, що не відповідає займаній посаді є лише передумовою ухваленню рішенню щодо надання рекомендації, а тому повинні оцінюватися і розглядатися разом з останнім рішенням.
ВеликаПалата Верховного Суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 стосовно тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції Українивизначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 Конституції Україниюрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із ч. 1 ст. 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
Отже, гарантоване ст. 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на суд