ОКРЕМА ДУМКА
суддів Великої Палати Верховного Суду
Ситнік О. М., ЛященкоН. П.
23 січня 2019 року
м. Київ
у справі № 761/2512/18 (провадження № 14-472цс18) за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» ВолковаОлександра Юрійовича (далі - уповноважена особа Фонду, ПАТ «Банк Михайлівський» відповідно), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб(далі - Фонд)
за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року у складі судді Піхур О. В. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року у складі колегії суддів Вербової І. М., Білич І. М., Шахової О. В.
Оскаржуваною ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року, залишеною без змін постановою Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року, провадження у справі за позовом ОСОБА_3 до уповноваженої особи Фонду, Фонду про визнання права на отримання гарантованої суми відшкодування за вкладом, скасування рішення про визнання правочину нікчемним закрито відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки справа має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
За наслідками розгляду 23 січня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року в частині закриття провадження у справі стосовно позовних вимог про скасування рішення уповноваженої особи Фонду, за яким встановлено нікчемність правочинів - змінено, викладено мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 17 травня 2018 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 20 червня 2018 року залишено без змін.
ВеликаПалата Верховного Суду зробила висновок, що встановлена правова наказу (повідомлення про нікчемність договору банківського вкладу) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання протиправними дій уповноваженої особи Фонду щодо визнання нікчемним правочину за договором банківського вкладу (депозиту), відтак не може бути розглянута у судовому порядку (у тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах), а тому провадження у цій частині адміністративної справи підлягає закриттю. Також Велика Палата Верховного Суду зазначила, що Фонд є державною спеціалізованою установою, що виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку вкладників, які мають право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, та затвердження реєстру вкладників для здійснення гарантованих виплат, є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.
З таким висновком не погоджуємося та висловлюємо окрему думку відповідно до статті 35 ЦПК України.
Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Вважаємо, що вказаний спір має розглядатися за правилами цивільної юрисдикції, оскільки у даному випадку такі правовідносини не характеризуються тим, що Фонд керував, спрямовував волю, волевиявлення і поведінку позивача.
Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просила скасувати рішення уповноваженої особи Фонду, за яким встановлено нікчемність правочину та зобов'язати уповноважену особу Фонду подати до Фонду зміни та доповнення переліку рахунків, за якими вкладник є право на відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду.
Правовідносини між позивачкою та ПАТ «Банк Михайлівський» виникли з договору банківського вкладу.
Оскільки у ПАТ «Банк Михайлівський» з 23 травня 2016 року запроваджено тимчасову адміністрацію, повноваження тимчасового адміністратора банку делеговано уповноваженій особі Фонду, тому на спірні правовідносини поширюється дія Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI).
З аналізу статей 1, 3 і 4 Закону № 4452-VI вбачається, що Фонд здійснює як владні повноваження відносно банків, здійснюючи регуляторну діяльність, перебравши на себе частину повноважень Національного банку України (далі - НБУ), передбачених статтями 99, 100 Конституції України та статтями 6, 7 Закону України від 20 травня 1999 року№ 679-XIV «Про Національний банк України», так і повноваження, які не можна віднести до владних, оскільки здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків і організація відчуження всіх або частини активів і зобов'язань неплатоспроможного банку (пункт 8 частини 2 статті 4, частина 3 та 5 статті 34 та частини 1 статті 36, статті 47, 48 Закону № 4452-VI).
Отже, функції Фонду при тимчасовій адміністрації полягають у здійсненні повноважень з управління банком як органів управління цього банку.
Також відсутні ознаки публічності і у сфері фінансування діяльності Фонду. У пункті 9 частини першої статті 19 Закону № 4452-VI передбачені кошти Державного бюджету України (у тому числі облігації внутрішньої державної позики) як джерела формування коштів Фонду.
За аналогією з фінансування Пенсійного фонду України можна передбачити, що такі кошти на безповоротній і безоплатній основі отримує і Фонд.
Разом з тим таке передбачення спростовується у щорічних звітах Фонду у підрозділі «Формування фінансових ресурсів»(див.http://www.fg.gov.ua).
Отже, формування коштів Фонду відбувається за рахунок коштів державного бюджету на поворотній і оплатній основі, тобто на підставі договорів позики. За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти (частина перша статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)) і власником вказаних коштів стає їх набувач (позичальник), який стає зобов'язаним не лише повернути отримані кошти, але і оплатити послугу за користування цими грошима (частина перша статті 1048, частина перша статті 1049 ЦК України).
Тобто, отримання коштів державного бюджету у позику не свідчить про публічність правовідносин, оскільки Фонд зобов'язаний повернути ці кошти і сплатити відсотки за користування ними, як і інші особи, яким може надаватися така позика, чи зобов'язання якої гарантуються державою. Однак розпорядження такими коштами із контрагентами такого позичальника також не свідчить про публічність таких правовідносин.
Крім того, необхідно зазначити, що виплата гарантованого у частині першій статті 26 Закону № 4452-VI відшкодування коштів за вкладом у граничному розмірі не менше 200 000 грн також здійснюється за рахунок коштів Фонду, переданих у позику банку, що виводиться з ринку.
Вказана обставина підтверджується як усталеною практикою Фонду, так і правовим забезпеченням, а саме, відповідно до частини першої статті 20 Закону № 4452-VI Фонд є єдиним розпорядником коштів, акумульованих у процесі його діяльності.
Кошти Фонду не включаються до Державного бюджету України, не підлягають вилученню і можуть використовуватися Фондом виключно для надання цільової позики банку, для оплати витрат, пов'язаних із здійсненням діяльності банку, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 36, пунктами 7, 8 частини другої статті 37 та частиною четвертою статті 47 цього Закону (пункт 7 частини другої статті 20 Закону № 4452-VI).
Зазначене кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI - кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом.
Отже, і правовідносини між банком, що ліквідується, та Фондом з приводу здійснення гарантованої виплати відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI є фактично договірними, що підпадають під регулювання статей 1046?1048 ЦК України.
За таких обставин визначення Фонду як юридичної особи публічного права (частина друга статті 3 Закону № 4452-VI) не свідчить, що сама участь Фонду у будь-яких правовідносинах уже переводить ці правовідносини у публічно-правові, але підтверджує правило частини першої статті 82 ЦК України, що на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлене законом.
У Законі № 4452-VI не міститься вказівки на те, що правовідносини, у яких стороною є Фонд, не регулюються нормами ЦК України. За відсутності прямої заборони, необхідно визначити зміст правовідносин і застосувати до них ті норми права, як їх регулюють.
Оскільки інших, відмінних від ЦК України норм щодо правовідносин, які виникають із договору позики, банківського вкладу чи банківського рахунку, у спеціальному Законі № 4452-VI не наведено, до таких правовідносин застосовуються норми ЦК України.
У даній справі правовідносини виникають тільки на підставі цивільно-правової угоди банківського вкладу, які за своєю правовою природою є приватноправовими відносинами, врегульовані ЦК України (глава 71 Книги п'ятої), а відповідно до частини першої статті 1 ЦК України ним регулюються цивільні правовідносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.
У даному випадку Фонд виступає гарантом перед вкладником за виконання банком своїх повноважень і має ознаки забезпечення зобов'язання, передбачені статтями 546, 548 ЦК України. Це зобов'язання Фонду ґрунтується безпосередньо на нормах Закону № 4452-VI, що відповідає вимогам частини третьої статті 11 ЦК України.
Оскільки позивач звернувся за захистом порушених, на його думку, прав, що виникли із цивільних відносин, а саме із цивільно-правових угод,