Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 185/1718/18
провадження № 61-46120св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Курило В. П.,
Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представники відповідача: Литвиненко Олена Леонідівна, Раєвський Володимир Володимирович,
треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу БондарІрина Михайлівна, державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Сіренко Андрій Дмитрович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 16 травня 2018 року в складі судді
Бондаренко В. М. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області
від 27 вересня 2018 року в складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюта Ж. І.,
В С Т А Н О В И В:
У березні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі -
ПАТ КБ «ПриватБанк»), треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., державний виконавець Павлоградського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області Сіренко А. Д., про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Позовна заява мотивована тим, що у березні 2018 року йому стало відомо про те, що 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М. був вчинений виконавчий напис, яким запропоновано стягнути з нього на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 19 грудня 2007 року
№ DNQ0GI0000004154 у розмірі 9 921,85 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 липня 2017 року становить 257 257,03 грн, витрати пов'язані із вчиненням виконавчого напису - 3 000,00 грн, а всього 260 257,03 грн. Вважав, що виконавчий напис має бути визнаний таким, що не підлягаю виконанню, так як він вчинений з порушенням закону, зокрема нотаріус при вчиненні виконавчого напису не дотримався вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат», Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору, який не може вважатися доказом безспірної заборгованості боржника перед стягувачем та поза межами строків позовної давності, так як строк, за який проводиться стягнення на підставі виконавчого напису складає більше 9 років, а саме за період з 19 грудня 2007 року по 21 липня 2017 року. Крім того, нотаріусом не було враховано, що між ним та відповідачем існує спір відносно розміру заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_4 просив суд визнати виконавчий напис, вчинений 21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 9143, таким, що не підлягає виконанню, а також стягнути з відповідача понесені судові витрати у справі, а саме витрати за сплату судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 820,00 грн.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області
від 16 травня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 вересня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, вчинений
21 вересня 2017 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бондар І. М., зареєстрований в реєстрі за № 9143 про стягнення з ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь
ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 19 грудня 2007 року № DNQ0GI0000004154 за період з 19 грудня 2007 року по 21 липня 2017 року в розмірі 9 921,85 доларів США, що за курсом НБУ, станом на 21 липня 2017 року становить 257 257,03 грн, витрат, пов'язаних із вчиненням виконавчого напису - 3 000,00 грн, всього, з урахуванням витрат пов'язаних з вчиненням виконавчого напису 260 257,03 грн.
Стягнуто з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_4 понесені та документально підтверджені судові витрати по справі, а саме: суму сплаченого судового збору в розмірі 704,80 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 820,00 грн.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вважав позовні вимоги щодо визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стягуючи витрати на правову допомогу, суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивачу була надана адвокатом професійна правнича допомога за підготовку позовної заяви, за послуги якої, відповідно до квитанції від 12 березня 2018 року позивачем було сплачено 820,00 грн, тому зазначені витрати підлягають стягненню з відповідача.
У жовтні 2018 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення витрат на правову допомогу скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у стягненні з ПАТ КБ «ПриватБанк» витрат, понесених на правову допомогу.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом необґрунтовано стягнуто витрати на правову допомогу, оскільки на підтвердження понесення витрат надано лише квитанцію від 12 березня 2018 року № 0712(03), яка не підтверджує надання правничої допомоги у даній справі, оскільки не містить дані про платника та отримувача, підставу сплати, печатку адвоката, а тому є неналежним доказом на підтвердження отримання адвокатом від позивача гонорару за надання правничої допомоги.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції оскаржується в частині стягнення витрат на правову допомогу, тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.