Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 723/393/17-ц
провадження № 61-26992св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство «Українська пожежно-страхова компанія», ОСОБА_5,
третя особа - ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року у складі судді Дедик Н. П. та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У лютому 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» (далі - ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія»), ОСОБА_5, третя особа - ОСОБА_6, про відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП).
Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що 09 січня 2015 року ОСОБА_5, керуючи автомобілем марки «Opel Vectra», виїжджаючи із другорядної дороги на головну, не надав перевагу у русі автомобілю марки «Toyota Camry», під її керуванням, внаслідок чого допустив зіткнення із її автомобілем. У результаті ДТП транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.
Постановою Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 27 січня 2015 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
На момент ДТП цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 була застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22 вересня 2014 року (далі - поліс від 22 вересня 2014 року).
ОСОБА_5 повідомив по телефону ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про настання страхового випадку, однак представник останнього на місце ДТП не прибув. У подальшому ОСОБА_5 письмово повідомив страховика про настання страхового випадку. Вона також усно зверталася до Чернівецького обласного управління ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» для отримання страхового відшкодування, при цьому повідомляла місцезнаходження свого автомобіля, однак страхова компанія не направила свого представника для огляду автомобіля, внаслідок чого вона звільнилася від обов'язку зберігати автомобіль у стані, в якому він знаходився після ДТП.
За її замовленням виготовлений висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 17 лютого 2015 року № 06-01-15, відповідно до якого майновий збиток за пошкодження автомобіля «Toyota Camry» під час ДТП складає 234 945,08 грн, вартість відновлювального ремонту ? 325 515,00 грн.
06 квітня 2015 року вона звернулася до ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» із заявою про виплату страхове відшкодування, додавши до неї необхідні документи. Згідно з отриманою відповіддю від 03 липня 2015 року підстави для задоволення її вимог відсутні, оскільки нею не надано страховику транспортний засіб для огляду. Таким чином, ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» безпідставно відмовила їй у виплаті страхового відшкодування, оскільки вона є потерпілим від ДТП та згідно із законом має право на відшкодування майнової шкоди, завданої її майну.
Власником автомобіля «Toyota Camry» є ОСОБА_6, при цьому вона на законних підставах володіла вказаним транспортним засобом, що підтверджується довіреністю.
Згідно з полісом від 22 вересня 2014 року страхова сума (ліміт відповідальності) складає 50 000,00 грн, при цьому страхове відшкодування зменшується на суму франшизи, яка складає 500,00 грн, а тому ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» повинна сплатити страхове відшкодування у сумі 49 500,00 грн.
ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» не сплатила страхове відшкодування, а тому воно повинне нести відповідальність, передбачену статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за порушення грошового зобов'язання, а саме: сплатити інфляційні втрати та три проценти річних, які необхідно нараховувати із 08 липня 2015 року, коли закінчився 90-денний термін, встановлений Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» для прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у його здійсненні. Інфляційні втрати за період із 08 липня 2015 року по 31 грудня 2016 року складають 13 859,76 грн, а три проценти річних - 2 427,66 грн.
Різницю між страховою виплатою і фактичним розміром шкоди повинен сплатити ОСОБА_5, який є винуватцем ДТП. При цьому, їй належить право зменшити розмір зазначеної різниці.
Із урахуванням наведених обставин, позивач просила суд стягнути із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» страхове відшкодування у розмірі 49 500,00 грн, інфляційні втрати та три проценти річних у розмірі 16 287,42 грн, із ОСОБА_5 майнову шкоду у розмірі 1 000,00 грн, а також стягнути солідарно із відповідачів витрати із сплати судового збору у розмірі 666,58 грн.
Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто із ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_4 страхове відшкодування у сумі 49 500,00 грн, витрати від інфляції за прострочення виконання зобов'язання у сумі 7 128,00 грн та три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2 205,00 грн. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 майнову шкоду у сумі 1 000,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відмова страховика у виплаті страхового відшкодування є безпідставною, оскільки ДТП, яка сталася 09 січня 2015 року за участю водіїв ОСОБА_5, цивільно-правова відповідальність якого застрахована у ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія», та ОСОБА_4, є страховим випадком, а позивачем у передбаченому Законом порядку вчиненні всі дії, необхідні для отримання страхового відшкодування. ОСОБА_5 зобов'язаний сплатити позивачу різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою у межах заявлених позивачем вимог.
Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року апеляційну скаргу ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» відхилено. Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази та встановивши всі обставини, ухвалив рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального права. ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» було повідомлено про настання страхового випадку та місцезнаходження майна. Представник страховика у встановлений строк не прибув для огляду пошкодженого транспортного засобу, тому позивач набув право самостійно обрати експерта.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги та інших учасників справи
У жовтні 2017 року ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 14 вересня 2017 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило суд скасувати рішення судів попередніх інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не повідомив ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про місцезнаходження пошкодженого майна, а тому останній обґрунтовано відмовив у виплаті страхового відшкодування. Висновок експертного автотоварознавчого дослідження від 17 лютого 2015 року № 06-01-15 не є належним та допустимим доказом, оскільки позивач не набув права на самостійне обрання експерта. Заява про виплату страхового відшкодування від 06 квітня 2015 року не відповідає вимогам, передбачених статтею 35 Закону.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувана цивільна справа та надано строк на подання заперечень на касаційну скаргу.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року вказану справа разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних