Постанова
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 342/168/15-ц
провадження № 61-17823св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н.О., Коротуна В. М., Крата В. І., Курило В. П. (суддя-доповідач),
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - акціонерне товариство «ПриватБанк»,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року у складі судді Федіва Л. В. та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2016 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Бойчука І. В., Ясеновенко Л. В.,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», зараз акціонерне товариство «ПриватБанк» (далі - АТ «ПриватБанк»), про стягнення депозитного вкладу та відсотків.
Позов мотивовано тим, що він уклав з публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (зараз АТ «ПриватБанк») два депозитні договори зокрема:
- відповідно до договору банківського вкладу від 24 січня 2014 року № SAMDNWFD0070065517900 (вклад «Стандарт») він передав банку, а банк прийняв грошову суму в розмірі 2 000,00 дол. США терміном на 1 місяць - до 24 лютого 2014 року, зі сплатою 7 % річних;
- відповідно до договору від 24 січня 2014 року № SAMDNWFD0070065504200 він передав, а банк прийняв 12 000,00 грн терміном на 3 місяці - до 24 квітня 2014 року, зі сплатою 17 % річних.
Після закінчення строку дії вказаних договорів він неодноразово звертався до банку про виплату йому його вкладу та нарахованих відсотків, однак відповідач безпідставно та необґрунтовано відмовив йому у виплаті коштів за договорами.
Посилаючись на наведене вище, ОСОБА_1 просив суд стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь суму внеску за договором банківського вкладу від 24 січня 2014 року № SAMDNWFD0070065517900 (вклад «Стандарт» на 1 місяць) у розмірі 2 000,00 дол. США та відсотки за цим договором у розмірі 142,60 дол. США; суму внеску за договором банківського вкладу від 24 січня 2014 року № SAMDNWFD0070065504200 (вклад Стандарт на 3 місяці) у розмірі 12 000,00 грн та відсотки за цим договором у розмірі 2 079,12 грн.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківсьокї області від 18 липня 2016 року позов задоволено.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму внеску за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDNWFD0070065517900 «Вклад Стандарт», укладеного 24 січня 2014 року, у розмірі 2 000,00 дол. США.
Стягнуто з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 суму відсотків за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDNWFD0070065517900 «Вклад Стандарт», укладеного 24 січня 2014 року, у розмірі 142,60 дол. США.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму внеску за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDNWFD0070065504200 «Вклад Стандарт», укладеного 24 січня 2014 року, у розмірі 12 000,00 грн.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк», на користь ОСОБА_1 суму відсотків за договором банківського вкладу (депозиту) № SAMDNWFD0070065504200 «Вклад Стандарт», укладеного 24 січня 2014 року, у розмірі 2 079,12 грн.
Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 672,37 грн.
Рішення районного суду мотивовано тим, що банк не виконав умови договорів банківського вкладу щодо повернення депозитних коштів на вимогу вкладника, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2016 року рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року залишено без змін.
Погоджуючись з рішенням районного суду, апеляційний суд зазначив, що банком не спростовані надані позивачем докази на підтвердження укладення договорів банківських вкладів.
У червні 2017 року АТ КБ «ПриватБанк» подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 18 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 жовтня 2016 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1
Касаційна скарга мотивована тим, що суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження укладення договорів банківського вкладу між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1, а також внесення ним коштів за цими договорами.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, що 24 січня 2014 року між ОСОБА_1 та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено два депозитні договори.
Відповідно до договору № SAMDNWFD0070065517900 вклад «Стандарт» ОСОБА_1 передав банку, а банк прийняв грошову суму в розмірі 2 000,00 дол. США терміном на 1 місяць по 24 лютого 2014 року зі сплатою 7 % річних (а. с. 6, т. 1).
Згідно з договором № SAMDNWFD0070065504200 вклад «Стандарт» позивач передав, а банк прийняв 12 000,00 грн терміном на 3 місяці по 24 квітня 2014 року зі сплатою 17 % річних (а. с. 5, т. 1).
Договори було укладено на території Автономної Республіки Крим.
На підтвердження позовних вимог представник позивача надав суду оригінали вищевказаних договорів (а. с. 12, 13, т. 2), а також виписку по рахунку клієнта від 05 липня 2016 року, в якій зазначено, що 24 січня 2014 року ОСОБА_1 відкрив два депозити на суму 12 000,00 грн та на суму 16 910,00 грн, яка станом на 24 січня 2014 року складала 2 116,39 доларів США (а .с. 10-11, т. 2).
Суди встановили, що 15 листопада 2014 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із вимогою про повернення вкладу та нарахованих процентів за договорами банківського вкладу від 24 січня 2014 року № SAMDNWFD0070065517900 та № SAMDNWFD0070065504200 (а. с. 7, т. 1).
Листом від 26 листопада 2014 року № 20.1.0.0.0/7-20141121/1956 АТ КБ «ПриватБанк» відмовив ОСОБА_1 у поверненні вкладів, посилаючись на те, що окупація території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя зробила неможливим роботу банківської системи в регіоні. ОСОБА_1 було запропоновано зустрітись із співробітником банку з метою реструктуризації, однак банк не заперечував укладення договорів банківського вкладу (а. с. 8, т. 1).
Згідно частиною першою статті 105