Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 404/2502/16
провадження № 61-7405св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 липня 2017 року у складі судді Панфілової А. В. та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Голованя А. М., Дуковського О. Л.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про стягнення кредитної заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 22 травня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_4, укладений договір про надання траншу, що є невід'ємною частиною рамкової угоди від 22 травня 2008 року, відповідно до умов якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 250 000 доларів США на строк 84 місяці зі сплатою процентів у розмірі 16 % річних.
На виконання зобов'язань за цим договором 29 травня 2009 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк») та ОСОБА_5 укладений договір поруки.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов договору утворилась заборгованість, яка станом на 29 березня 2016 року становила 167 971,62 дол. США, з яких: заборгованість за кредитом - 110 060,24 доларів США, за відсотками - 57 911,38 доларів США.
У січні 2017 року ОСОБА_5 звернулась з позовом до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання поруки припиненою.
В обґрунтування позову вказала, що порука за цим договором припиняється, якщо протягом трьох років від дня настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор не пред'явить до поручителя вимоги або позову, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством України (пункт 3.1. договору).
Вважає, що договір поруки припинив свою дію на підставі пункту 3.1. цього договору та частини четвертої статті 559 ЦК України.
Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 липня 2017 року позов ПАТ «Альфа Банк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ «Альфа Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 167 971,62 дол. США.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у зв'язку з невиконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість, яку слід стягнути солідарно з боржника та поручителя. Обставинам припинення договору поруки надано оцінку у рішенні Ленінського районного суду м. Кіровограда від 04 липня 2017 року, що набрало законної сили, за наслідком розгляду позову ОСОБА_5 до ПАТ «Альфа Банк» про визнання договору поруки припиненим.
Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 06 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що останній платіж сплачено позичальником у листопаді 2013 року, тому строк виконання відповідної частини основного зобов'язання настав у грудні 2014 року, а до суду із цим позовом банк звернувся у квітні 2016 року, тобто в межах встановленого договором поруки трирічного строку для пред'явлення вимог до поручителя. 05 квітня 2016 року банк направив на адресу поручителя вимогу про повернення заборгованості за кредитом у строк не пізніше п'яти днів від дати відправлення цієї вимоги та звернувся до суду з цим позовом у квітні 2016 року, тобто у межах встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України строку для пред'явлення вимог до поручителя.
У грудні 2017 року ОСОБА_5 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати вказані судові рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити зустрічний позов. У решті судові рішення просила залишити без змін.
Касаційна скарга мотивована тим, що договір поруки припинив свою дію на підставі пункту 3.1. договору та частини четвертої статті 559 ЦК України, оскільки вимога до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинна бути пред'явлена протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням.
Оскільки касаційна скарга містить доводи щодо вирішення позовних вимог ОСОБА_5 до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання припиненою поруки, а в частині вирішення позовних вимог ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості не оскаржується, тому законність ухвалених у справі судових рішень відповідно до вимог статті 400 ЦПК України переглядається лише у частині, що оскаржується.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального