ПОСТАНОВА
Іменем України
06 лютого 2019 року
Київ
справа №463/1712/17
адміністративне провадження №К/9901/2647/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Білоуса О.В.,
суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року (головуючий суддя - Бруновська Н.В., судді - Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення,
У С Т А Н О В И В:
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції у місті Львові Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - УПП у місті Львові ДПП) про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення, в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просив:
- скасувати постанову від 24 березня 2017 року АР № 557401 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 24 березня 2017 року у місті Львові по вулиці Богдана Хмельницького, керуючи автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER», номерний знак «НОМЕР_2», був зупинений інспектором патрульної поліції, яким винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за порушення пункту 11.4 Правил дорожнього руху України. У вказаній постанові зазначено, що позивач здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги. Позивач вважає вказану постанову безпідставною та винесеною з порушенням порядку притягнення до адміністративної відповідальності, оскільки Правил дорожнього руху не порушував. ОСОБА_1 зазначив, що діяв в умовах крайньої необхідності намагаючись затримати водія автомобіля транспортного засобу «MERCEDES», номерний знак НОМЕР_1, оскільки водій вказаного автомобіля знаходиться в неадекватному стані та створював небезпеку для інших учасників дорожнього руху. Разом з тим, такі пояснення безпідставно не були взяті до уваги інспектором патрульної поліції під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Постановою Личаківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2017 року адміністративний позов задоволено.
- скасовано постанову від 24 березня 2017 року АР № 557401 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн. за частиною другою статті 122 КУпАП.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2017 року скасовано постанову Личаківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2017 року та прийнято нову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Личаківського районного суду міста Львова від 28 квітня 2017 року залишити в силі.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначив, що висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог є помилковими, оскільки в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 стверджує, що рухаючись по вулиці Богдана Хмельницького на своєму автомобілі помітив транспортний засіб «MERCEDES», номерний знак НОМЕР_1, водій якого, на високій швидкості проїхав перехрестя вулиць Богдана Хмельницького та Опришківської та внаслідок чого мало не здійснив наїзд на пішохода, який переходив дорогу. У зв'язку із таким грубим порушенням Правил дорожнього руху водієм вказаного транспортного засобу, позивач був змушений виїхати на смугу зустрічного руху, оскільки вважав за необхідне затримати водія та зробити йому зауваження. При цьому, позивач зазначив, що не створив своїми діями жодних перешкод іншим учасникам дорожнього руху чи аварійної ситуації. ОСОБА_1 зазначає, що його дії були вчинені у стані крайньої необхідності, з метою усунення небезпеки, яка могла загрожувати державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, що в силу положень статей 17,18 КУпАП виключає можливість притягнення його до адміністративної відповідальності. За таких обставин, висновки суду апеляційної інстанції щодо правомірності винесення оскаржуваної постанови є безпідставними.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 24 березня 2017 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії АР № 557401, якою ОСОБА_1 визнано винним за частиною другою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
У постанові зазначено, що 24 березня 2017 року о 12 год. 55 хв. у місті Львові, по вулиці Богдана Хмельницького, водій ОСОБА_1, керуючи автомобілем «TOYOTA LAND CRUISER», номерний знак «НОМЕР_2», здійснив виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги, чим порушив пункт 11.4 Правил Дорожнього Руху України.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що правомірність оскаржуваної постанови не підтверджено належними та допустимими доказами. Суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано належних доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, а тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим та протиправним.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначив про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності вини позивача та наявністі підстав для скасування оскаржуваної постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності, оскільки вчинення позивачем адміністративного правопорушення (виїзд на призначений для зустрічного руху бік дороги) ним не заперечується. При цьому, позивачем, відповідно до вимог статті 70 КАС України не доведено обставин, на яких ґрунтуються вимоги адміністративного позову, а саме вчинення дій у стані крайньої необхідності. Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем правомірно винесено оскаржувану постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду погоджується із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно з пунктом 8.5.1 ПДР України, горизонтальна дорожня розмітка встановлює певний режим і порядок руху. Наноситься на проїзній частині або по верху бордюру у вигляді ліній, стрілок, написів, символів тощо фарбою чи іншими матеріалами відповідного кольору згідно з пунктом 1 розділу 34 цих Правил.
Відповідно до розділу 34 ПДР України, лінія 1.1 (вузька суцільна лінія) - поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах; позначає межі проїзної частини, на які в'їзд заборонено; позначає межі місць стоянки транспортних засобів, майданчиків для паркування і край проїзної частини доріг, не віднесених за умовами руху до автомагістралей. Лінії 1.1 і 1.3 перетинати забороняється. Якщо лінією 1.1 позначено місце стоянки, майданчик для паркування або край проїзної частини, суміжний з узбіччям, цю лінію перетинати дозволяється. Як виняток, за умови забезпечення безпеки дорожнього руху, дозволяється перетинати лінію 1.1 для об'їзду нерухомої перешкоди, розміри якої не дають змоги здійснити її безпечний об'їзд, не перетинаючи цю лінію, а також обгону поод