Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 335/1418/17
провадження № 61-1766 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Висоцької В. С., МартєваС. Ю., Пророка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач
-
ОСОБА_6,
відповідач
-
Координаційний центр з надання правової допомоги,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Координаційного центру з надання правової допомоги на рішення Апеляційного суду Запорізької області у складі суддів: Гончар М. С., Маловічко С. В., Онищенко Е. А., від 02 листопада 2017 року.
Встановив:
У лютому 2017 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до Координаційного центру з надання правової допомоги про стягнення заборгованості із заробітної плати.
Позовні вимоги ОСОБА_6 мотивувала тим, що на виконання рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 грудня 2015 року наказом відповідача від 23 грудня 2016 року № 343-к її поновлено на роботі на посаді директора Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області з 10 липня 2015 року. При цьому, у порушення вимог частини першої статті 115 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), їй заробітна плата з 10 липня 2015 року і до моменту звернення до суду з цим позовом не виплачувалась.
На підставі наведеного ОСОБА_6 просила суд визнати незаконними дії директора Координаційного центру з надання правової допомоги Вишневського А. В. щодо невиплати позивачеві заробітної плати і стягнути з відповідача на її користь 55 296,00 грн заборгованості по заробітній платі.
У червні 2017 року до суду першої інстанції надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_6 з вимогою стягнення з відповідача на користь позивача 21 925,70 грн.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року в прийнятті уточненої позовної заяви ОСОБА_6 відмовлено та роз'яснено позивачеві право на звернення до суду із окремим позовом в загальному порядку.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року в позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що предметом позову ОСОБА_6 є стягнення заборгованості із заробітної плати у сумі 55 296,00 грн. Водночас, як встановлено судом першої інстанції, заборгованість ОСОБА_6 із заробітної плати була виплачена у загальній сумі 120 606,79 грн, з якої утримано податок та військовий збір. Відтак, у цьому випадку відсутній предмет спору. Також у рішенні суд зазначив, що правовою підставою позову ОСОБА_6 визначила положення статті 115 КЗпП України, яка визначає строки виплати заробітної плати, однак ОСОБА_6 була двічі звільнена із займаної посади та поновлювалась на роботі, з огляду на що стаття 115 КЗпП України у цьому випадку не підлягає застосуванню. Суд встановив, що предметом позову ОСОБА_6 не є порушення строків виплати заробітної плати та застосування у зв'язку із цим передбаченої законом відповідальності до роботодавця. У цьому випадку позивач ототожнює виплату заробітної плати та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, внаслідок чого вона не вірно обрала спосіб захисту порушеного права, заявляючи вимогу про стягнення заборгованості по заробітній платі, замість стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року скасовано і ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення вимог позову. Стягнуто з Координаційного центру з надання правової на користь ОСОБА_6 21 925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів). В решті позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вищезазначена уточнена позовна заява позивача (а. с. 100 - 104, том 1), яку суд першої інстанції безпідставно не прийняв до розгляду в цій справі, фактично є зміною позовних вимог позивача щодо зміни розміру середнього заробітку, який позивач фактично просила стягнути з відповідача у цій справі за своїм первісним позовом. Апеляційний суд дійшов висновків, що суд першої інстанції мав приймати та розглядати дану справу по суті з урахуванням уточненої позовної заяви.
Приймаючи до уваги та розглядаючи первісні та уточнені позовні вимоги, оцінюючи зібрані апеляційним судом докази у справі, а також, погоджуючись з правильністю розрахунків позивача щодо наявності боргу в сумі 21 925,70 грн, те, що відповідачем не було спростовано належними і допустимими доказами цей борг, апеляційний суд дійшов висновків, що апеляційну скаргу ОСОБА_6 слід задовольнити, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року скасувати, ухвалити у цій справі нове рішення, яким позов ОСОБА_6 задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача 21 925,70 грн. (сума надана без відрахування податків і обов'язкових зборів). В решті позову апеляційний суд відмовив з посиланням на його часткове задоволення відповідачем після звернення позивача до суду з цим позовом.
У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Координаційний центр з надання правової допомоги просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 02 листопада 2017 року і залишити в силі рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2017 року.
Касаційна скарга Координаційного центру з надання правової допомоги мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, задовольняючи уточнені позовні вимоги, вийшов за межі вимог і правового обґрунтування позову, який було заявлено при зверненні до суду. Крім того, апеляційний суд вирішив спір на підставі доказів, які не подавалися до суду першої інстанції, і не мотивував необхідності прийняття нових доказів позивача на стадії апеляційного розгляду справи. У касаційній скарзі відповідач зазначає про упередженість суду апеляційної інстанції, оскільки судом оцінено лише докази позивача і не спростовано жодним чином докази відповідача про відсутність відповідного боргу і проведення з ОСОБА_6 повного розрахунку з дотриманням усіх вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до положень статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
15 січня 2018 року касаційну скаргу передано на розгляд Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 січня 2018 року, крім іншого, відкрито касаційне провадження у справі, роз'яснено сторонам право на подання відзиву на касаційну скаргу.
Правом на подання відзиву на касаційну скаргу сторони не скористалися.
Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2018 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному п