Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 343/1230/16-ц
провадження № 61-13011св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Долинська районна рада Івано-Франківської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Долинської районної ради Івано-Франківської області про зміну формулювання причин звільнення та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з 23 жовтня 2015 року працювала на посаді головного спеціаліста відділу з питань соціально-економічного і культурного розвитку територій та здійснення економічних реформ, приватизації та власності виконавчого апарату Долинської районної ради Івано-Франківської області. З 28 грудня 2015 року перебувала у відпустці по догляду за дитиною.
25 січня 2016 року під час отримання довідки про доходи її повідомили про можливе скорочення її посади. У зв'язку з чим вона звернулась із скаргою на незаконні дії роботодавця до Державної служби України з питань праці. Листом від 13 квітня 2016 року її було проінформовано, що за результатами перевірки складено акт та керівнику районної ради внесено припис з вимогою дотримуватись законодавства про працю. Після виходу з відпустки 30 травня 2016 року позивача було письмово попереджено про можливе вивільнення та повідомлено, що посаду, яку вона займала, скорочено у зв'язку із зміною структури і були запропоновані на вибір посади: прес-секретаря районної ради (патронатна служба) та головного спеціаліста з питань діловодства та роботи з документами ради та її органів відділу правового, по роботі із зверненням громадян, кадрової роботи та діловодства виконавчого апарату районної ради (на час відсутності основного працівника), від яких вона відмовилась.
Того ж дня ОСОБА_4 написала заяву на звільнення з 31 червня 2016 року на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України. Вказану заяву вона писала під впливом сильного душевного хвилювання, оскільки втратила роботу.
31 травня 2016 року позивач подала додаткову заяву, в якій деталізувала причину свого звільнення. Однак, відповідач безпідставно, на свій розсуд трактував підставу її звільнення та в трудовій книжці зазначив, що вона звільнена із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, проте це не відповідає дійсності. Також того ж дня їй було видано трудову книжку.
Через вказані неправомірні дії Долинської районної ради Івано-Франківської області позивач пережила сильне душевне хвилювання, втратила сон, порушились зв'язки з рідними, знайомими, вона стала дратівливою, не в змозі була спілкуватись та виховувати своїх дітей, з чоловіком у неї виникали постійні сварки, у зв'язку з чим вона відчувала дискомфорт, розуміючи про можливі проблеми, які можуть виникнути у неї при наступному працевлаштуванні на інше місце роботи. Також зазначала, що внаслідок неправомірних дій відповідача, вона потребує постійного нагляду спеціаліста. Крім того вказує, що не може знайти іншу роботу через постійне звернення до лікарів, витрачання часу та коштів на поїздки у медичні заклади, обстеження та лікування.
У зв'язку з викладеним просила змінити формулювання у трудовій книжці із «звільнена із займаної посади на підставі пункту 1 статті 38 КЗпП України» на «звільнена із займаної посади на підставі пункту 3 статті 38 КЗпП України»; зобов'язати відповідача виплатити вихідну допомогу відповідно до статті
44 КЗпП України та стягнути з відповідача на її користь відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 мінімальних заробітних плат, що становить 72 500,00 грн.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 21 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 26 грудня 2016 року, відмовлено у задоволенні позову
ОСОБА_4
Судові рішення мотивовані тим, що позовні вимоги в частині зміни формулювання у трудовій книжці позивачки із «звільнена із займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України» на «звільнена із займаної посади на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України» є необгрунтованими. Судами не встановлена неправильна юридична кваліфікація формулювання причини звільнення ОСОБА_4, оскільки звільнення позивача відбулося на підставі її заяви із зазначенням правових підстав звільнення, вказаних нею у цій заяві. Таким чином, за відсутності порушення вимог трудового законодавства у відповідача не було підстав змінювати підстави звільнення позивача з роботи. Оскільки позивач звільнена з роботи на підставі частини першої статті 38 КЗпП України за власним бажанням, виплата вихідної допомоги відповідно до статті 44 КЗпП України не передбачена. Також позивачем не було доведено належними та допустимими доказами підстав для відшкодування їй моральної шкоди.
25 січня 2017 року ОСОБА_4 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди ухвалили незаконні та необґрунтовані судові рішення. Зазначає, що відповідач умисно перекрутив зміст її заяви про звільнення та в трудовій книжці вказав, що звільнена з займаної посади на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, замість правильної підстави - частина третя статті 38 КЗпП України. Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги докази, на які вона посилалась, та які вказували на неправомірні дії відповідача, зокрема, лист Державної служби України з питань праці від 13 квітня 2016 року № 1823, дві заяви, написані позивачем 30 та 31 травня 2016 року, та вимоги статті 38 КЗпП України. Вказує, що відповідач не звільнив її на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України лише з тих підстав, що не хотів визнавати порушення законодавства про працю зі своєї сторони.
03 квітня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення Долинської районної ради Івано-Франківської області на касаційну скаргу ОСОБА_4, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин та не не містять жодних правових підстав для скасування судових рішень.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами установлено, що розпорядженням від 23 жовтня 2015 року № 70-к ОСОБА_4 з 23 жовтня 2015 року переведено з пос