Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 344/14545/16-ц
провадження № 61-15665св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Позовна заява мотивована тим, що з 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1. Укласти шлюб ОСОБА_6 не мав права, оскільки перебував у духовному сані. У 2010 році з ним стався інсульт, внаслідок чого йому паралізувало руки та ноги. Свою пенсію ОСОБА_6 залишав на рахунку, а за її пенсію купляли продукти та вели спільне господарство. Вона доглядала за ним, оскільки він перебував в безпорадному стані та не міг самостійно забезпечувати умови свого життя. Після смерті ОСОБА_6 вона звернулась в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, яка складалася із однокімнатної квартири АДРЕСА_1, де вони проживали з 1993 року до його смерті. Однак, нотаріус відмовив їй у зв'язку з тим, що між ними не зареєстровано шлюб. Оскільки, вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_6, то є спадкоємцем четвертої черги за законом. Посилаючись на вищенаведені обставини, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 року для оформлення спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_4 не надала належних доказів спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю як чоловіка та жінки, а періодична допомога ОСОБА_6 у веденні домашнього господарства, у догляді за ним та у оплаті комунальних платежів не є такими доказами.
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, просить оскаржувачі судові рішення скасувати.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують факт спільного проживання та ведення господарства з померлим ОСОБА_6 Крім того, судами не враховано, що племінник ОСОБА_6- ОСОБА_5 ніколи не цікавився життям та здоров'ям померлого.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
30 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Судами встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а. с. 55).
Згідно довідки до акта МСЕК від 20 липня 2011 року серії 10ААА № 890899 та копії довідки Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні від 27 листопада 2014 року № 485 ОСОБА_6 був інвалідом другої групи за загальним захворюванням та після перенесеного повторного ішемічного інсульту в лівій півкулі головного мозку помер (а. с. 6, 8).
Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 1993 року ОСОБА_6 належала на праві приватної власності