Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 317/1900/17
провадження № 51- 6106 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Білик Н.В.,
суддів Кравченка С.І., Ємця О.П.,
за участю:
секретаря судового засідання Ковтюка В.В.,
прокурора Цигана Ю.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника Запорожця О.В. на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12017080230000884, за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останній раз, 22 червня 2015 року Оріхівським районним судом Запорізької області за ст. 391, ст.71 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 10 днів, покарання відбув,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Запорізького районного суду Запорізької області від 08 листопада 2017 року ОСОБА_2 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч.5 ст.72 КК України засудженому ОСОБА_2 зараховано у строк покарання строк попереднього ув'язнення з 16 червня 2017 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Вирішено питання про речові докази у провадженні.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 08 лютого 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_2, 10 червня 2017 року приблизно о 17 годині 20 хвилин, діючи повторно, знаходячись у парку «Поколінь» м. Запоріжжя, зірвав з шиї потерпілої ОСОБА_3 золотий ланцюжок вартістю 1175,00 грн.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме не застосував ст. 75 КК України, що призвело до призначення засудженому покарання явно несправедливого внаслідок суворості. Вказує, що судом не враховано, що ОСОБА_2 вину визнав, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, добровільно повернув потерпілій її майно, остання не наполягала насуворому покаранні. Крім того, він має на утриманні неповнолітню дитину та перебуває у фактичних шлюбних відносинах. Разом з тим, захисник зазначає, що апеляційний суд не застосувавдо засудженого положення ч. 5 ст.72 КК України, та не зарахував у строк покарання строк попереднього ув'язнення саме до вступу вироку в законну силу, з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви суду
Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 186 КК України, у касаційній скарзі не оскаржуються. При перевірці викладених касаційних доводів, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.
Доводи касаційної скарги про безпідставне не застосування положення ст.75 КК України не заслуговують на увагу.
Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд
правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною,
оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призна