Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 757/19864/15-ц
провадження № 61-13684св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Мартєва С. Ю., Пророка В. В., Сімоненко В. М., Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока»,
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунальне підприємство «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»,
третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун ОлександрЮрійович,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року в складі судді Васильєвої Н. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року в складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Панченка М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У червні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Толока» (далі - ТОВ «Видавничий дім «Толока») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Комунального підприємства «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (далі - КП «Київське МБТІ»), третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Перевертун О. Ю., про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та реєстраційного посвідчення.
Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Видавничий дім «Толока» належить нежитлове приміщення АДРЕСА_1, яке було придбано у ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2009 року. ОСОБА_4 придбала спірне майно у ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 25 квітня 2009 року. ОСОБА_1 придбала нежитлове приміщення у ОСОБА_2 за договорами купівлі-продажу від 12 лютого 2008 року та 05 грудня 2008 року. Разом з тим, ОСОБА_2, перебуваючи у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Перевертуна О. Ю., 05 грудня 2008 року підписав кілька примірників договорів, не читаючи їх змісту. Інші учасники правочину при його підписанні ОСОБА_2, були відсутні. Жодного примірнику договору ОСОБА_2 не отримав, кошти за договором він також не отримав, свої дії вчиняв під впливом ОСОБА_5, який мав намір незаконно заволодіти цим нежитловим приміщенням. У спірних договорах підписи від імені нібито представника ОСОБА_1 - ОСОБА_6, виконані іншою особою, а сама ОСОБА_6 ніколи не уповноважувалась ОСОБА_1 на вчинення таких дій.
На підставі викладеного ТОВ «Видавничий дім «Толока» просило визнати недійсними договори купівлі-продажу від 12 лютого 2008 року та від 05 грудня 2008 року нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_2 та ОСОБА_1; визнати недійсним реєстраційне посвідчення від 02 березня 2009 року про реєстрацію права власності на це нежитлове приміщення за ОСОБА_1
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 30 серпня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскаржувані правочини вчинені у порядок та спосіб, що передбачені законом. При укладенні договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення ОСОБА_2 підписав у нотаріуса два договори купівлі-продажу і це було його вільне волевиявлення. Нежиле приміщення було зареєстровано за ОСОБА_2 і при укладенні договору купівлі-продажу він мав право ним розпоряджатися. ОСОБА_2 був підписаний і акт передачі цього нежитлового приміщення. Волевиявлення ОСОБА_1 також було спрямоване на реальне настання правових наслідків, а саме на придбання права власності на спірне нерухоме майно. Позивачем не подано належних та допустимих доказів на підтвердження порушення його прав укладеним договором купівлі-продажу спірного приміщення, власником якого він став через рік після укладення оспорюваного договору.
Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 24 листопада 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що на час укладення договору купівлі-продажу від 05 грудня 2008 року заборони на відчудження спірного майна були відсутні. Договір купівлі-продажу приміщення АДРЕСА_1 був посвідчений нотаріально, сторони цього договору узгодили всі істотні умови, вчинили всі необхідні дії для чинності даного правочину та бажали настання правових наслідків його укладення.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ «Видавничий дім «Толока», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2, перебуваючи у нотаріуса, не знав, які саме документи він підписував, не читав їх змісту, коштів за договором не отримував. Покупець ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_6 не були присутніми під час підписання спірного договору продавцем. Наявність у ОСОБА_1 волі на укладення спірного правочину не було підтверджено належними доказами. Сама ОСОБА_1 або будь-яка інша особа за її дорученням спірних договорів не підписувала. Отже, у сторін договору купівлі-продажу було відсутнє волевиявлення на його укладення.
У лютому 2017 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що вона та ОСОБА_2 бажали настання правових наслідків за оспорюваним правочином, були ознайомлені з його змістом та розуміли значення своїх дій, продавець отримав кошти за цим договором. Вказані обставини також підтвердженні судовим рішенням у справі № 757/22073/13-ц, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення для вирішення цієї справи. Разом з тим, скаржник не вказує, яке саме та у який спосіб порушені його права та законні інтереси внаслідок укладення спірних договорів.
15 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Суди встановили, що рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 серпня 2006 року за ОСОБА_2 визнано право власності на офісне приміщення АДРЕСА_1.
На підставі вказаного рішення суду право власності на офісне приміщення зареєстровано за ОСОБА_2
12 лютого 2008 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1, купила вказане нерухоме майно. Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю.
05 грудня 2008 року ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1, купила приміщення АДРЕСА_1. Цей договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю.
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 травня 2015 року в справі № 757/22073/13-ц, яке набрало законної сили, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1, укладених між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 в особі ОСОБА_7, посвідчених приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Перевертуном О. Ю., від