Постанова
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 344/1166/16-ц
провадження № 61-32991св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач, відповідач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
відповідач, позивач - ОСОБА_3,
треті особи: обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Домбровської Г. В. від 07 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Малєєва А. Ю., Горблянського Я. Д., Матківського Р. Й., від 03 травня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою.
Позовна заява мотивована тим, що йому, як співвласнику квартири АДРЕСА_1, відповідачі чинять перешкоди у користуванні належною йому на праві власності 1/3 часткою квартири, не впускають до квартири. Він не має іншого житла, тому бажає проживати у зазначеній квартирі.
Крім того, він має намір провести технічну інвентаризацію спірної квартири, про що було укладено відповідний договір, однак відповідачі не впускають працівників бюро технічної інвентаризації для виконання умов договору із здійснення інвентаризації.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив суд: вселити його до квартири АДРЕСА_1; зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 не чинити йому перешкод у користуванні квартирою, надати ключі від вхідних дверей, оригінал свідоцтва про право власності на житло від 11 серпня 1998 року, технічний паспорт та будинкову книгу на квартиру; зобов'язати ОСОБА_2, ОСОБА_3 допустити для проведення поточної інвентаризації працівників обласного комунального підприємства «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації» у зазначений ними в повідомленні день та час в приміщенні квартири АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3 на його користь витрати за проведення технічної інвентаризації у розмірі 491,93 грн.
У березні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 треті особи: обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, про припинення права власності на частку у спільному майні.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що станом на час розгляду справи співвласниками спірної квартири АДРЕСА_1 є: вона (2/3 частки) та ОСОБА_1 (1/3 частка). Загальна площа квартири становить 32,2 кв. м, а тому технічна можливість виділити в натурі 1/3 частку ОСОБА_1 відсутня.
Крім того, до 2014 року спірна квартира була непридатна для проживання, у зв'язку з чим нею було здійснено відповідні ремонтні роботи в цій квартирі, після чого з 2014 року вона проживає в ній разом зі своїм малолітнім сином, якого виховує сама. З ОСОБА_1 у неї виникають постійні конфлікти, що унеможливлює спільне проживання, зокрема, враховуючи факт проживання у спірній квартирі малолітньої дитини.
Фактично ОСОБА_1 проживає АДРЕСА_4 разом зі своєю сім'єю у квартирі, в якій належну йому на праві власності частку він подарував своїм родичам вже в ході розгляду цієї цивільної справи, чим штучно позбавив себе власності, а також здійснив фіктивне розлучення з дружиною, штучно створивши наявність підстав для вселення до спірної квартири.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просила суд: припинити право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку квартири АДРЕСА_1; стягнути з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири у розмірі 16 948,33 грн, що внесені нею на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області; визнати за нею право власності на 1/3 частку у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 28 березня 2016 року прийнято до розгляду зустрічний позов, об'єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_1 на 1/3 частку у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 у розмірі 16 948,33 грн, що внесені ОСОБА_3 на депозитний рахунок Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_1
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати зі сплати судового збору у розмірі 551,20 грн та 3 000,00 грн. витрат, пов'язаних з проведенням експертного дослідження.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що частка у спільному майні - квартирі АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_1, є незначною і згідно з висновком експертного дослідження не може бути виділена в натурі, квартира є річчю неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим. Припинення права власності ОСОБА_1 на 1/3 частку у спільному майні не завдасть істотної шкоди його інтересам. 16 948,33 грн компенсації за належну ОСОБА_1 частку у квартирі внесено на депозит суду.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 07 березня 2017 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком районного суду, зазначивши також, що рішення суду першої інстанції повністю відповідає умовам, визначеним у статті 365 ЦК України, якою врегульовано питання припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Квартиру в натурі поділити неможливо. При цьому судом першої інстанції вірно оцінено відчуження ОСОБА_1 своєї частки у квартирі АДРЕСА_3як штучне погіршення умов і створення підстав для позову, оскільки це відбулось у процесі розгляду цієї справи. Тому заподіяння істотної шкоди інтересам ОСОБА_1 не відбулось. Суд надав оцінку припиненню права власності з огляду на положення статті 41 Конституції України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, прецедентної практики Європейського суду зправ людини і правових висновків Верховного Суду України.
У травні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення його позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсним обставинам справи, призвели до прийняття незаконних судових рішень, відповідно до яких його безпідставно позбавлено права власності на частку у житлі.
Суди не врахували, що, незважаючи на те, що він фактично проживав за іншою адресою, він прибудував господарську будівлю по АДРЕСА_1, де провів електроенергію, газ та встановив лічильники. Оскільки така прибудова не зареєстрована у встановленому законом порядку, гроші для оплати за використання електроенергії та газу за показниками лічильників він давав ОСОБА_4
Крім того, суди обох інстанцій не бажали звернути уваги на той факт, що відповідачі штучно створили докази для позбавлення його власності.
Це стверджується тим, що до його звернення із цим позовом до суду, ОСОБА_2 у спірній квартирі уже десятки років не проживала, фактично проживає за іншою адресою зі своїм чоловіком, а ОСОБА_3 проживала у спірній квартирі без будь-якого на те права, оскільки співвласником цієї квартири не була і не була у ній зареєстрована. А після його звернення до суду 11 лютого 2016 року було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 належну їй 2/3 частки квартири АДРЕСА_1.
Суди не надали значення тому факту, що спірна квартира знаходиться на першому поверсі, з добудованою ним господарською будівлею та гаражем, з цієї квартири можливо зробити окремий вхід, тобто є можливість поділу.
При цьому житловий будинок, у якому знаходиться спірна квартира, розташований на земельній ділянці по АДРЕСА_1, яка належить йому на праві приватної власності, за яку він постійно сплачує податок, але компенсація за припинення права йому не визначена.
Проте суди позбавили його права власності на частку у квартирі, не врахувавши, що питання стосовно земельної ділянки, на якій вона розташована, не вирішено та й позивачем по зустрічному позову не порушувалося.
У вересні 2017 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справзаперечення на касаційну скаргу, в яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
31 травня 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набран