Постанова
Іменем України
31 січня 2019 р.
м. Київ
Справа №755/5246/17
Провадження № 51-6443 км 18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Могильного О. П.,
суддів: Марчука О. П., Наставного В. В.,
секретаря
судового засідання Тімчинської І. О.,
за участю:
прокурора Цигана Ю. В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у судовому провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 27 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100040003500 за обвинуваченням
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Києва, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1, раніше неодноразово судимого, останнього разу 20 липня 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування призначеного покарання з іспитовим строком 2 роки 6 місяців,
у вчиненні кримінального правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 185 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 22 листопада 2017 року ОСОБА_2 визнано винним та засуджено:
- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці.
На підставі ст. 70 КК України ОСОБА_2 визначено остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці.
Відповідно до ст. 71 КК України за сукупністю вироків шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року, остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 2 місяці.
На підставі пунктів «в», «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання.
Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів.
Ухвалою Апеляційного судуміста Києва від 27 березня 2018 року вирок щодо ОСОБА_2 змінено та виключено із вказаного вироку посилання на призначення ОСОБА_2 покарання із застосуванням ст. 71 КК України.
Постановлено вважати ОСОБА_2 засудженим:
- за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік;
- за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці.
Відповідно до ст. 70 КК України визначено ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного йому покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки 6 місяців.
Відповідно до ч. 4 ст. 70 КК України визначено ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарань, призначеного за цим вироком та вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2017 року у виді позбавлення волі на строк 4 роки і 2 місяці.
Згідно з ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки 6 місяців із покладенням обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
На підставі пунктів «в», «г» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання.
В решті вирок суду залишено без змін.
Згідно з вироком суду ОСОБА_2 засуджено за вчинення злочинів за таких обставин.
07 лютого 2017 року приблизно о 15:30 год. ОСОБА_2 перебував у магазині «Ватсонс», що розташований за адресою: м. Київ, вул. А. Малишка, 4-б, де у нього виник умисел, направлений на таємне викрадення товару з вище вказаного магазину, реалізуючи який, ОСОБА_2, упевнившись у тому, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з полиць майно на загальну суму 239 грн 16 коп., яке поклав у рюкзак, що був у нього при собі, і покинув приміщення магазину, не розрахувавшись за товар, що належить ТОВ «ДЦ Україна».
Однак, ОСОБА_2, не довів до кінця свій злочин - таємне викрадення чужого майна повторно, з причин, що не залежали від його волі, так як відійшовши на відстань приблизно 50 метрів від вище вказаного магазину, був затриманий працівниками поліції.
11 березня 2017 року приблизно о 16:10 год., ОСОБА_2 спільно з особою, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, перебували у магазині «ЄВА», що розташований за адресою: м. Київ, вул. П. Запорожця, 28, де у них виник умисел, направлений на таємне викрадення товару з вищевказаного магазину, реалізуючи який ОСОБА_2 та особа, матеріали щодо якої виділені в окреме провадження, впевнившись у тому, що за їх діями ніхто не спостерігає, викрали з полиць магазину товар на загальну суму 3027 грн 29 коп., розпорядившись викраденим на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_2 і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (статей 75, 86 КК України), невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та даним про особу засудженого внаслідок м'якості. Посилається на те, що рішення суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням не мотивоване, а суд апеляційної інстанції в порушення вимог статей 70, 72, 75 КК України двічі звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання з випробуванням з встановленням іспитового строку, як від покарання, призначеного на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, тобто за сукупністю злочинів, визнаних судом доведеними, так і від покарання, призначеного на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, оскільки після постановлення вироку в справі було встановлено, що ОСОБА_2 винен ще і в інших злочинах, вчинених ним до постановлення попереднього вироку. Звертає увагу, що апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 є особою, яку звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком і яка до постановлення вироку у першій справі вчинила інший злочин, за який вона засуджується до покарання, що належить відбувати реально, помилково за сукупністю злочинів призначив засудженому покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК України із застосуванням принципу часткового складання покарань. Стверджує, що звільнення ОСОБА_2 від відбування покарання на підставі ст. 75 КК України не має правового сенсу, оскільки засудженого було звільнено від відбування покарання на підставі акту амністії. Вказує, що апеляційний суд постановив неправильне рішення за яким на підставі акту амністії звільнив ОСОБА_2 від відбування покарання, призначеного вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 20 липня 2018 року, який мав виконуватися самостійно.