Постанова
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 278/397/16-ц
провадження № 61-24023св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року у складі судді Зубчук І. В. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилалося на те, що 09 листопада 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «ПриватБанк» (далі - ЗАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № ZRZ0GВ00004149 (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого позичальнику надано кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 115 972,27 доларів США під 10,8 % річних на строк до 08 листопада 2027 року. Позичальник не виконував взятих на себе зобов'язань, внаслідок чого станом на 09 лютого 2016 року в нього утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 53 543,76 доларів США, що еквівалентно 1 385 177 грн 07 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 42 301,65 доларів США, що еквівалентно 1 094 343 грн 69 коп., заборгованість за процентами за користування кредитом - 6 963,09 доларів США, що еквівалентно 180 135 грн 14 коп.; заборгованість за комісією за користування кредитом - 1 788,67 доларів США, що еквівалентно 46 272 грн 89 коп.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 2 490,35 доларів США, що еквівалентно 64 425 грн 35 коп. Враховуючи наведене, банк просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість.
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за Кредитним договором в розмірі 52 053,41 доларів США, що еквівалентно 1 323 339 грн 72 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом - 42 301,65 доларів США, що еквівалентно 1 094 343 грн 69 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом - 6 963,09 доларів США, що еквівалентно 180 135 грн 14 коп.; заборгованості за комісією за користування кредитом - 1 788,67 доларів США, що еквівалентно 46 272 грн 89 коп.; пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 1 тис. доларів США, що еквівалентно 2 588 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» судові витрати в розмірі 20 777 грн 66 коп.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 не виконував належним чином взятих на себе зобов'язань за Кредитним договором, у зв'язку з чим в нього утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню на користь банку. Зменшуючи розмір пені до 1 тис. доларів США, місцевий суд, врахувавши вимоги розумності та справедливості, дійшов висновку, що розмір пені значно перевищує розмір збитків.
Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначення в резолютивній частині рішення поряд із сумою пені та комісії у гривнях її доларового еквівалентну не впливає на правильність ухваленого судового рішення.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У січні 2017 року представник ОСОБА_1 - адвокат ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 12 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 07 грудня 2016 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що 09 листопада 2007 року між банком і позичальником було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого до ПАТ КБ «ПриватБанк» перейшли всі права власності на майно та майнові права за договором іпотеки. Місцевий суд не досліджував зазначену обставину, не дав їй належної оцінки та не взяв до уваги, що Кредитний договір припинив свою дію. Всі зобов'язання, які виникли між банком і позичальником, припинилися внаслідок їх виконання, а саме задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі йому права власності на майно, що було передано в заставу. Грошові кошти ОСОБА_1 не видавалися, а були перераховані на рахунок Фонду фінансування будівництва, тому позичальника було позбавлено права вимоги на одержання квартири.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 31 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 21 червня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
10 травня 2018 року справу № 278/397/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, щоза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Судами встановлено, що 09 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір, згідно з умовами якого позичальнику було надано кредитні кошти у вигляді непоновлювальної кредитної лінії в розмірі 115 972,27 доларів США під 10,8 % річних на строк до 08 листопада 2027 року.
Згідно з пунктом 7.3 Кредитного договору забезпеченням виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором виступають договір іпотеки об'єкта інвестування, який стане власністю позичальника в майбутньому, та договір застави майнових прав на отримання грошових коштів за договором про участь у Фонді фінансування будівництва від 06 листопада 2007 року № 74-3/8.
Частиною першою статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно з частиною першою статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
09 листопада 2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (іпотекодержатель), правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 (іпотекодавець) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за умовами якого іпотекодавець передав, а іпотекодержатель набув право власності на майнові права на квартиру АДРЕСА_1. Майно, що є предметом цього договору, належить іпотекодавцю на підставі договору про участь у Фонді фінансування будівництва від 06 листопада 2007 року № 74-3/8 (пункт 3 договору про задоволення вимог іпотекодержателя).
В подальшому будівництво вказаної квартири було закінчено і 09 червня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за Кредитним договором іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Житомирської міської ради 08 лютого 2008 року та зареєстрованого в Комунальному підприємстві «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради 10 березня 2008 року за реєстраційним № 22423068.
Згідно з пунктом 33 договору іпотеки всі інші договори, які були укладені в якості забезпечення зазначеного зобов'язання, припиняють свою дію.
Отже, вищезгаданий договір від 09 листопада 2007 року не був реалізований сторонами і припинив свою дію у зв'язку з укладенням договору іпотеки від 09 червня 2008 року. При цьому в період між укладення вказаних договорів ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру, яку й передав в іпотеку банку.
Визначення поняття зобов'язання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з пунктом 2.3.7 Кредитного договору банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 7.1 цього договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно у разі порушення умов Кредитного договору.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини по