П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 січня 2019 року
м. Київ
Справа № 2а-36/08
Провадження № 11-903зва18
ВеликаПалата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_3 про перегляд постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року (суддя Гавриленко В. Г.), ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року (судді Мікула О. І., Курилець А. Р., Кушнерик М. П.) та ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року (судді Смокович М. І., Калашнікова О. В., Стрелець Т. Г.) в адміністративній справі № 2а-36/08 за позовом ОСОБА_4, правонаступником якого є ОСОБА_3, до виконавчого комітету Калуської міської ради Івано-Франківської області (далі - Міськвиконком), треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, Обласне комунальне підприємство «Івано-Франківське обласне бюро технічної інвентаризації», Управління державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, про визнання нечинними рішень та
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2008 року ОСОБА_4звернувся до суду з позовом до Міськвиконком, у якому з урахуванням неодноразово уточнених позовних вимог просив:
- визнати нечинними рішення відповідача: від 26 жовтня 2004 року № 517 «Про часткове перепланування квартири АДРЕСА_1 та влаштування окремих входів у підвал та на горище»; від 07 червня 2005 року № 274 «Про проектно-вишукувальні роботи для реконструкції квартири АДРЕСА_1 з влаштуванням мансарди, покращенням головного фасаду та переобладнанням частини квартири під аптечний кіоск»; від 20 вересня 2005 року № 463 «Про прийняття в експлуатацію аптечного кіоску на АДРЕСА_1»; від 05 вересня 2006 року № 337 «Про реконструкцію аптечного кіоску та підвальних приміщень на АДРЕСА_1 під аптеку»; від 17 липня 2007 року № 335 «Про прийняття в експлуатацію аптеки на АДРЕСА_1»;
- визнати недійсними: дозвіл на виконання будівельних робіт від 10 серпня 2005 року № 73; акти Державної приймальної комісії від 12 вересня 2005 року та 05 липня 2007 року про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; свідоцтва про право власності на аптечний кіоск від 06 жовтня 2005 року та 02 серпня 2007 року; технічні паспорти від 19 грудня 2006 року, 27 липня 2011 року та 16 травня 2012 року; акт обстеження санітарно-технічного стану квартири АДРЕСА_1 від 17 травня 2005 року;
- зобов'язати ОСОБА_5 поновити конструкції горища в будинку АДРЕСА_1, ліквідувати самовільно збудовану прибудову до цього будинку, не включати обладнання в аптеці, що створює шум;
- визнати будинок АДРЕСА_1 фактично неіснуючим і повернути 36 кв. м підвальних приміщень цього будинку у спільну власність мешканців будинку;
- визнати громадський будинок АДРЕСА_2 фактично неіснуючим і повернути підвальні приміщення цього будинку у спільну власність мешканців будинку АДРЕСА_1.
Справа розглядалася судами неодноразово.
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області постановою від 28 жовтня 2015 року в задоволенні позову відмовив.
На обґрунтування постановленого судового рішення суд першої інстанції вказав, зокрема, що спірні рішення Міськвиконкому прийняті на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством України.
Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 10 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року, скасував постанову суду першої інстанції, а провадження в цій справі закрив.
Закриваючи провадження в адміністративній справі, суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився й суд касаційної інстанції, керувався тим, що цей спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
27 липня 2018 року ОСОБА_3 подала до Великої Палати Верховного Судузаяву про перегляд постанови Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 28 жовтня 2015 року, ухвали Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 лютого 2016 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 05 квітня 2017 року з підстави, передбаченої пунктом 3 частини п'ятої статті 361 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом. ОСОБА_3 просить скасувати постановлені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи наявність підстави для перегляду судових рішень, ОСОБА_3 зазначила, що 14 червня 2018 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) ухвалив рішення у справі «Ашаєв та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_3 (№ 72706/17). На думку заявника, встановлення Судом порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) є підставою для перегляду судових рішень у справі № 2а-36/08.
Учасники справи, будучі належним чином повідомлені судом про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися. ОСОБА_3 подала заяву про розгляд справи за її відсутності.
За таких обставин на підставі пункту 2 частини першої статті 345 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві ОСОБА_3 доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.
Відповідно до пункту 3 частини п'ятої статті 361 КАС України підставою для перегляду судових рішень у зв'язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов'язань при вирішенні цієї справи судом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 363 КАС України заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами може бути подано особою, на користь якої постановлено рішення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною.
Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Верховна Рада України ратифікувала Конвенцію, взявши на себе зобов'язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (стаття 1 Конвенції).
Утілення таких гарантій відбувається шляхом застосування українськими судами при розгляді справ практики ЄСПЛ як джерела права, що передбачено положеннями статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV), а також закріплено у відповідних процесуальних законах, зокрема й у частинах першій та другій статті 6 КАС України.
На підставі статті 46 Конвенції та статті 2 Закону № 3477-IV держава Україна зобов'язана виконувати остаточне рішення Суду в будь-якій справі, у якій вона є стороною.
За статтею 41 Конвенції якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.
З визначення, наведеного у статті 1, а також зі змісту глави 3 Закону № 3477-IV вбачається, що рішення ЄСПЛ може бути виконане шляхом: виплати стягувачеві грошової компенсації (відшкодування), вжиття додаткових заходів індивідуального характеру та/або вжиття заходів загального характеру.
Згідно зі статтею 10 Закону № 3477-IV додатковими заходами індивідуального характеру є: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції; б) інші заходи, передбачені у рішенні Суду