Постанова
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 464/2551/15-ц
провадження № 61-18378св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
відповідач - Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України,
треті особи: Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Приватне підприємство «Компанія Віттар», ОСОБА_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_1 і Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2016 року у складі судді Чорної С. З. та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Бойка С. М., Копняк С. М., Ванівського О. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У березні 2015 року Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит»), звернулося до суду з позовом до Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України (далі - ДП «Інформаційний центр» МЮУ), треті особи - Відділ примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Міністерства юстиції України (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області), Приватне підприємство «Компанія Віттар» (далі - ПП Компанія Віттар»), ОСОБА_1, про визнання аукціону з реалізації нежилих приміщень недійсним. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» посилалося на те, що оспорювані електронні торги з реалізації предмета іпотеки відбувалися в межах виконавчого провадження з виконання рішення Шевченківського районного суду міста Львова про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 06 квітня 2007 року № 1-700/94 в розмірі 1 032 901,32 грн, однак ці торги були проведені з грубим порушенням вимог закону, оскільки організатором торгів було допущено до участі в них учасників, які не сплатили гарантійного внеску. Учасники електронних торгів, які не сплатили гарантійного внеску, під час торгів штучно підняли ціну на лот й у такий спосіб не дали можливості реальним покупцям, які сплатили гарантійний внесок, сторгуватися за викуп об'єкта, що в подальшому внаслідок їхньої відмови від придбання з торгів нерухомого майна призвело до реалізації предмета іпотеки за стартовою ціною, чим порушено права банку як стягувача у виконавчому провадженні, оскільки це не забезпечило повного погашення заборгованості боржника перед банком за рахунок продажу іпотечного майна. Враховуючи наведене, ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило визнати недійсним аукціон з реалізації нежилих приміщень на АДРЕСА_1 (лот №28463), який відбувся 12 січня 2015 року.
У лютому 2016 року третя особа ОСОБА_1 звернулася до суду із самостійним позовом, який уточнила в процесі розгляду справи, до ДП «Інформаційний центр» МЮУ, ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області, треті особи - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ПП Компанія Віттар», про визнання електронних торгів з реалізації арештованого майна недійсними. Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що вона є співвласником нежилих приміщень, які були передані в іпотеку ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» згідно з іпотечним договором, укладеним 14 квітня 2008 року між банком, ОСОБА_2 та нею, і підлягали реалізації в межах виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа про солідарне стягнення з неї та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 440 197,16 грн. Електронні торги відбулися з порушенням вимог закону, оскільки примусовому виконанню підлягало рішення суду про стягнення заборгованості, а тому лише за відсутності у боржників коштів та рухомого майна можна було реалізовувати належне їм нерухоме майно. Її як боржника у виконавчому провадженні не було повідомлено про час і місце проведення торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонувалося до продажу, що позбавило її можливості погасити заборгованість до дня проведення торгів та безпосередньо вплинуло на її майнові права. На реалізацію було виставлено об'єкт нерухомого майна, в якому не виділено частки співвласників, а до участі в електронних торгах були допущені учасники, які не сплатили гарантійного внеску. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна (лоту № 28463) - нежилих приміщень по АДРЕСА_1, а саме: приміщень у підвалі, позначених у технічній документації цифрами «ІV-ІХ»; приміщень першого поверху, позначених в технічній документації цифрами «1-12»; приміщень другого поверху, позначених у технічній документації цифрами «13-14», загальною площею 214,9 кв. м, які відбулися 12 січня 2015 року.
Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2016 року в задоволенні позовів ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів порушення їх прав під час проведення електронних торгів.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 рокуапеляційні скарги представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2016 року залишено без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг.
У березні 2017 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішеннята ухвалити нове рішення, яким визнати аукціон з реалізації прилюдних торгів нежилих приміщень, розташованих по АДРЕСА_1, що відбувся 12 лютого 2015 року, недійсним.
Касаційна скарга ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» мотивована тим, що незважаючи на витребування ухвалою місцевого суду у ДП «Інформаційний центр» МЮУ інформації про зарахування сплачених гарантійних внесків, суди не встановили цих обставин справи та дійшли помилкового висновку про відмову в позові. ДП «Інформаційний центр» МЮУ допущено до торгів учасників, які не сплатили гарантійного внеску, що спричинило штучне підняття ціни на лот та не дало можливості реальним покупцям, що сплатили гарантійний внесок, торгуватися за виставлений лот. Продаж майна, виставленого на торги за штучно заниженою ціною, не забезпечить повного погашення заборгованості.
У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 28 лютого 2017 рокуі ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, а провадження у справі за позовом ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до ДП «Інформаційний центр» МЮУ про визнання прилюдних торгів недійсними закрити через порушення правил підсудності.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що відмовляючи в задоволенні її позову, місцевий суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин Закону України «Про іпотеку». При цьому, відмовляючи в задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», суд посилався на положення вказаного закону. Суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно виходили з того, що доказом сплати гарантійного внеску може бути персональний електронний цифровий підпис учасника, а система автоматично перевіряє відповідність заявки на участь в електронних торгах та надходження гарантійного внеску. Апеляційний суд не взяв до уваги той факт, що ДП «Інформаційний центр» МЮУ не надано на виконання ухвали суду виписки з рахунку на підтвердження зарахування гарантійних внесків учасників №№ 16, 17, 18, 20, 21, 22, яких було неправомірно допущено до електронних торгів без сплати гарантійного внеску. Вона не отримувала письмового повідомлення про дату, час проведення електронних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонувалося до продажу, що позбавило її можливості здійснити погашення заборгованості до дня проведення торгів та безпосередньо вплинуло на її майнові права.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», а ухвалою від 23 травня 2017 року - за касаційною скаргою ОСОБА_1
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
05 травня 2018 року справу № 464/2551/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року дану справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного суду від 11 грудня 2018 року справу повернуто на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами встановлено, 12 січня 2015 року в межах виконавчого провадження відбулися електронні торги з реалізації нерухомого майна. Предметом реалізації на оспорюваних електронних торгах були нежилі приміщення загальною площею 214,9 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1.
Вказані нежилі приміщення є предметом іпотеки за іпотечним договором від 14 квітня 2008 року, укладеним між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателем та ОСОБА_2, ОСОБА_1 як іпотекодавцями в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 14 квітня 2008 року № 1-700/79, укладеним між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2, на суму 300 тис. грн, а також - предметом іпотеки за іпотечним договором від 06 квітня 2007 року, укладеним між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» як іпотекодержателем та ОСОБА_2, ОСОБА_1 як іпотекодавцями в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором від 06 квітня 2007 року №1-700/94 на суму 500 тис. грн.
З матеріалів виконавчого провадження встановлено, що на примусовому виконанні у ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області знаходилися виконавчі листи, видані Шевченківським районним судом міста Львова 14 та 21 березня 2011 року на кожного боржника окремо, про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованості в розмірі 440 197,16 грн, виконавчі провадження в яких відкриті постановами державного виконавця вказаного відділу державної виконавчої служби від 14 березня 2013 року.
Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області від 20 червня 2014 року було призначено експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання у виконавчому провадженні - ОСОБА_4
Згідно з висновком оцінювача ОСОБА_4 від 27 серпня 2014 року ринкова вартість арештованого майна: приміщень в підвалі, позначених в технічній документації цифрами «ІV-ІХ»; приміщень першого поверху, позначених в технічній документації цифрами «1-12»; приміщень другого поверху, позначених в технічній документації цифрами «13-14», загальною площею 214,9 кв. м, розташованих по АДРЕСА_1, склала 1 163 682 грн, що еквівалентно 85 193 доларам США.
Про результати оцінки арештованого майна ВПВР УДВС ГТУЮ у Львівській області повідомив стягувача та боржників у виконавчому провадженні.
15 жовтня 2014 року ВПВР УДВС ГУЮ у Львівській області направило Управлінню ДВС ГУЮ у Львівській області заявку на реалізацію арештованого майна.
Організатором електронних торгів було визначено ДП «Інформаційний центр» МЮУ.
Перші електронні торги з реалізації арештованого майна були призначені на 01 грудня 2014 року о 09 год. 00 хв. з початковою ціною продажу 1 163 682 грн, про що листом від 07 листопада 2014 року письмово повідомлено стягувача, боржників та відділ державної виконавчої служби, однак торги не відбулися, оскільки від жодного учасника не надійшло цінових пропозицій, що підтверджується протоколом № 16914, сформованим 01 грудня 2014 року о 18 год. 02 хв.
Згідно з актом державного виконавця від 08 грудня 2014 року проведено уцінку арештованого майна на 25 відсотків від експертної оцінки без врахування податку на додану вартість (далі - ПДВ) і визначено, що початкова ціна для проведення повторних торгів становить 872 761,50 грн без ПДВ.
Повторні електронні торги з реалізації арештованого майна були призначені на 12 січня 2015 року о 09 год. 00 хв. з початковою ціною продажу - 872 761,50 грн, про що листом від 19 грудня 2014 року письмово повідомлено стягувача, боржників та відділ державної виконавчої служби.
Згідно з протоколом № 78957 від 12 січня 2015 року про проведення електронних торгів переможцем торгів з ціновою пропозицією 3 752 874, 45 грн став учасник № 21 на тій підставі, що попередній переможець не вніс запропонованої суми за придбане майно.
Внаслідок відмови учасників № № 20, 16, 17, 18, 22, 21 внести запропоновану ними суму за придбане майно остаточно переможцем став учасник № 11 - ПП «Компанія Віттар», яке сплатило гарантійний внесок, з ціновою пропозицією 872 761, 50 грн.
За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції, чинній на час проведення електронних торгів (далі - Закон № 606-XIV), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Примусова реалізація заставленого майна як стадія виконавчого провадження є сукупністю правовідносин, врегульованих Законом № 606-XIV, Цивільним кодексом України (далі - ЦК України) та іншими нормативно-правовими актами, що в процесі примусового виконання виникають і реалізуються між органами й посадовими особами, які здійснюють примусову реалізацію судових рішень, та особами, які беруть участь у виконавчому провадженні чи залучаються до проведення виконавчих дій відповідно до Закону.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Згідно з частиною четвертою статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно і частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.
Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України в постанові від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15.
Крім того, у вказаній постанові зазначено про необхідність дослідження судом обставини щодо того, чи впливають порушення, допущені при підготовці та проведенні прилюдних торгів, на права позивача.
Згідно з частиною восьмою статті 54 Закону № 606-XIV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Частиною третьою статті 62 Закону № 606-XIV передбачено, що майно передається на реалізацію за ціною та в порядку, визначеними статтею 58 цього Закону.
Згідно зі статтею 58 Закону № 606-XIV визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні». У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для