Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
судова справа № 161/10489/14-к
провадження №51-3613км18
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого Слинька С. С.,
суддів Мазура М. В., Яковлєвої С. В.,
за участю:
секретаря судового засідання Гапон С. А.,
прокурора Пашкова Є. Є.,
захисників ЮнчикО. М. та Жуковського В. В.
(у режимі відеоконференції),
ШевченкаК. М.,
розглянув кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014030000000067, за обвинуваченням:
ОСОБА_4,ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянки України, уродженки м. Чернігова, зареєстрованої АДРЕСА_1, жительки АДРЕСА_2, раніше не судимої,
та
ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина Республіки Польща, уродженця та жителя АДРЕСА_2, раніше не судимого,
кожного у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України,
за касаційними скаргами захисника Юнчик О. М., засуджених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області
від 20 листопада 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області
від 11 січня 2017 року.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 листопада
2014 року визнано винуватими та засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
ОСОБА_4 - за ч. 2 ст. 149 КК України на строк 5 років із конфіскацією всього майна, яке є її власністю. На підставі п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК України ОСОБА_4 виправдано в частині обвинувачення за ч. 2 ст. 149 КК України за епізодом вербування ОСОБА_8;
ОСОБА_5 - за ч. 2 ст. 149 КК України на строк 5 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.
Постановлено стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в солідарному порядку в рахунок відшкодування моральної шкоди на користь потерпілих:
ОСОБА_9 та ОСОБА_10 - по 10 000 грн кожній, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 - по 5000 грн кожній.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 про солідарне стягнення з ОСОБА_5 моральної шкоди постановлено залишити без розгляду.
Вирішено долю речових доказів.
За вироком місцевого суду ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнано винуватими й засуджено за те, що вони, діючи умисно з корисливих мотивів, з метою одержання стабільних кримінальних прибутків, зайнялися злочинною діяльністю, пов'язаною з вербуванням та переміщенням через державний кордон України на територію Республіки Польща у м. Вроцлав молодих осіб жіночої статті з використанням обману та уразливого стану для їх сексуальної експлуатації.
З цією метою ОСОБА_4 вступила в злочинну змову з громадянином РеспублікиПольща ОСОБА_5, та в період із березня 2010 року
по 14 березня 2014 року вчинили вербування та переміщення кількох потерпілих з метою сексуальної експлуатації на території Республіки Польща з використанням обману та уразливого стану, повторно за попередньою змовою групою осіб, від яких останні були в матеріальній залежності, а саме:
ОСОБА_13, 1978 року народження, ОСОБА_10, 1988 року народження, та ОСОБА_14, 1986 року народження, тобто завербували та перемістили їх через державний кордон України в м. Вроцлав Республіки Польщі для надання сексуальних послуг, попередньо поставивши в матеріальну залежність.
При цьому 50 % заробітку, отриманого вищевказаними особами від надання відповідних послуг, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 привласнювали й обертали на свою користь.
Крім того, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вчинили вербування
ОСОБА_12, 1983 року народження, а також здійснили аналогічні дії щодо
ОСОБА_11, 1983 року народження, котру для надання сексуальних послуг намагалися вивезти до Польщі, однак були затримані працівниками міліції при перетині державного кордону України в пункті пропуску «Яготин» Волинської області.
У результаті розгляду кримінального провадження місцевий суд з урахуванням положень ч. 3 ст. 62 Конституції України, ст. 17 КПК України й сукупності розглянутих та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов висновку, що обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2
ст. 149 КК України, за епізодом щодо ОСОБА_8 не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та доказах, зібраних під час досудового й судового слідства, а тому виправдав ОСОБА_4 у зв'язку з недоведеністю її винуватості у вчиненому за цим епізодом.
Апеляційний суд Волинської області ухвалою від 31 березня 2015 року залишив без задоволення апеляційні скарги захисників Юнчик О. М. й Жуковського В. В. та засуджених ОСОБА_4 і ОСОБА_5, а вирок місцевого суду від 20 листопада 2014 року щодо останніх залишив без зміни.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 03 лютого 2016 року касаційні скарги засудженої ОСОБА_4 та захисників Юнчик О. М. та Жуковського В. В. задовольнив частково, скасував ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 31 березня 2015 року щодо
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
У результаті нового розгляду апеляційний суд ухвалою від 11 січня 2017 року частково задовольнив апеляційні скарги засуджених та захисників Юнчик О. М. і Жуковського В. В.
Вирок місцевого суду від 20 листопада 2014 року щодо ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у частині обвинувачення у вчиненні інкримінованого злочину за епізодом щодо ОСОБА_13 суд скасував і виправдав ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у цій частині у зв'язку з недоведеністю їх участі у вчиненні вказаного злочину.
У решті вирок міськрайонного суду залишив без зміни.
Крім того, на підставі ч. 5 ст. 72 КК України суд зарахував строк попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі:
ОСОБА_5 - із 14 березня 2014 року по 31 березня 2015 року включно;
з 06 грудня 2015 року по 03 лютого 2016 року включно; із 17 березня 2016 року по 11 січня 2017 року включно;
ОСОБА_4 - із 14 березня 2014 року по 31 березня 2015 року включно;
з 18 листопада 2015 року по 03 лютого 2016 року включно; з 07 квітня 2016 року по 11 січня 2017 року включно.
Своє рішення про виправдання ОСОБА_5 за епізодом щодо ОСОБА_13 апеляційний суд обґрунтував тим, що в ході судового провадження кримінального провадження в суді першої інстанції потерпілу не було допитано, оскільки сторона обвинувачення не забезпечила прибуття ОСОБА_13 до суду для допиту відповідно до ст. 23 КПК України.
Крім того, через те, що сторона обвинувачення не надала суду процесуального документа на підтвердження законності проведення оперативно-технічних заходів, матеріали, отримані внаслідок проведення таких заходів на підставі ухвали слідчого судді Апеляційного суду Волинської області від 10 грудня
2013 року, апеляційний суд визнав недопустимими доказами з огляду на положення ст. 89 КПК України.
Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які їх подали, а також позиції інших учасників кримінального провадження
За змістом касаційної скарги з доповненнями засуджений ОСОБА_5, посилаючись на порушення кримінального процесуального закону, неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду від 20 листопада 2014 року, а також ухвали апеляційних судів
від 31 березня 2014 року та 11 січня 2017 року й закрити кримінальне провадження щодо нього через відсутність ознак складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.
Засуджений вважає, що докази, покладені в основу висновку місцевого суду про його винуватість у вчиненні інкримінованого злочину, були отримані внаслідок провокації з боку правоохоронних органів, тобто отримані з порушенням процесуального закону, а тому є недопустимими. Крім того, засуджений указує на те, що в ході його затримання було порушено його право на захист, оскільки його не було забезпечено перекладачем та захисником.
У касаційній скарзі засуджена ОСОБА_4 також посилається на порушення кримінального процесуального закону, неповноту судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, просить скасувати вирок місцевого суду
від 20 листопада 2014 року та ухвали апеляційних судів від 31 березня 2014 року
та 11 січня 2017 року і закрити кримінальне провадження через відсутність у її діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 149 КК України.
Суть доводів касаційної скарги ОСОБА_4 за змістом є аналогічні доводам засудженого ОСОБА_5 і зводяться до того, що в ході досудового розслідування було порушено її право на захист у зв'язку з тим, що захисника та перекладача їй було призначено всупереч вимогам процесуального закону. Вирок суду обґрунтовано суперечливими, на її думку, показаннями потерпілих, а також доказами, які орган досудового розслідування отримав у результаті вчинення провокації потерпілими, які діяли за вказівками працівників правоохоронного органу.
У касаційній скарзі захисник Юнчик О. М., посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок місцевого суду
від 20 листопада 2014 року та ухвалу апеляційного суду від 11 січня 2017 року,
а кримінальне провадження закрити через відсутність події кримінального правопорушення.
При цьому захисник, даючи власну оцінку доказам у кримінальному провадженні, вважає, що вирок місцевого суду ґрунтується на суперечливих показаннях потерпілих, ухвала слідчого судді апеляційного суду від 06 лютого 2014 року щодо її підзахисної в порядку, передбаченому ст. 290 КПК України, не відкривалася.
Захисник вважає, що з огляду на практику Європейського суду з прав людинимала місце спланована працівниками правоохоронного органу та потерпілими провокація злочину.
Крім того, зазначає, що прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, не був процесуальним прокурором під час досудового розслідування та не був включений до групи прокурорів під час розгляду кримінального провадження в місцевому та апеляційному судах .
Також зазначає про невідповідність ухвали апеляційного суду вимогам
статей 419, 439 КПК України, оскільки при новому розгляді провадження в суді апеляційної інстанції не було враховано вказівок касаційного суду, який розглядав провадження в касаційному порядку.
Позиції учасників судового провадження
- учасники судового провадження з боку захисту в судовому засіданні кожен окремо підтримали доводи касаційних скарг із доповненнями та просили постановлені судові рішення скасувати і закрити кримінальне провадження;
- прокурор заперечив проти задоволення касаційних скарг сторони захисту та вважав, що постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є законними та обґрунтованими.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників кримінального провадження з боку сторін захисту та обвинувачення, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах і доповненнях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги слід задовольнити частково з огляду на таке.
З огляду на положення ч. 2 ст. 439 КПК України вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 424 КПК України суд касаційної інстанції розглядає касаційні скарги на рішення місцевих судів та ухвали апеляційних судів, винесені за результатами перевірки цих рішень, а тому ухвала Апеляційного суду Волинської області від 31 березня 2015 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4, про перегляд якої йдеться в касаційних скаргах останніх, не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції, оскільки зазначене судове рішення апеляційного суду було скасовано ухвалою касаційного суду від 03 лютого 2016 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з ч. 2 вказаної норми процесуального Закону суд касаційної інстанції переглядає рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 Перейти до повного тексту