Постанова
Іменем України
30 січня 2019 року
м. Київ
справа № 542/1334/16-ц
провадження № 61-23898св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Приватне підприємство «Санжари-Агросвіт»,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року у складі колегії суддів: Одринської Т. В., Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій.
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Приватного підприємства «Санжари-Агросвіт» (далі - ПП «Санжари-Агросвіт», Підприємство) про визнання договору оренди землі припиненим, витребування з незаконного володіння та користування земельної ділянки та повернення її власнику, посилаючись на те, що 01 серпня 2006 року між нею та Підприємством було укладено договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, за яким вона передала у платне користування відповідачу для ведення товарного сільськогосподарського виробництва належну їй земельну ділянку площею 3,01 га, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, строком на десять років. Пунктом 43 договору оренди передбачено, що цей договір набирає чинності після його підписання сторонами та державної реєстрації. 12 березня 2008 року зазначений договір оренди зареєстровано Новосанжарським відділом земельних ресурсів, про що вчинено запис у Державному реєстрі земель за № 040864600092. Вважає, що строк дії договору оренди слід обчислювати з моменту підписання (укладення) договору, а не з моменту його державної реєстрації. 05 квітня 2016 року вона звернулася до орендаря з письмовою заявою про повернення земельної ділянки після припинення дії договору (01 серпня 2016 року), однак відповідач продовжує використовувати земельну ділянку та обробляти її. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила витребувати з незаконного володіння та користування ПП «Санжари-Агросвіт» земельну ділянку площею 3,01 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і повернути цю ділянку їй як власнику.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року у складі судді Стрельченко Т. Г. позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння та користування ПП «Санжари-Агросвіт» земельну ділянку загальною площею 3,01 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Великокобелячківської сільської ради Новосанжарського району Полтавської області, і повернуто вказану земельну ділянку її власнику - ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що сторони дійшли згоди щодо істотних умов договору оренди земельної ділянки, скріпивши його своїми підписами 01 серпня 2006 року, що і є часом укладення договору. В момент державної реєстрації набирає чинності (набуває юридичної сили) договір, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати часу укладання договору.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу ПП «Санжари-Агросвіт» задоволено частково. Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі». За змістом статей 18, 20 цього Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, укладений між сторонами договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після його державної реєстрації, а не з моменту його укладення. Оскільки сторони погодили, що строк дії договору становить десять років після його державної реєстрації, а договір був зареєстрований 12 березня 2008 року, то позовні вимоги не можуть бути задоволені з указаних позивачем підстав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.
У березні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 25 січня 2017 року, а рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 15 листопада 2016 року залишити в силі.
Касаційна скарга мотивована тим, що підписавши договір оренди землі 01 серпня 2006 року, ОСОБА_1, з однієї сторони, та ПП «Санжари-Агросвіт», з другої сторони, вчинили погоджені дії у вигляді двостороннього правочину, спрямованого на виникнення між ними правовідносин з оренди земельної ділянки. Сторони правочину дійшли згоди щодо істотних умов договору. Оскільки договір оренди земельної ділянки пройшов державну реєстрацію, він є укладеним, і з дня його державної реєстрації він набрав чинності. Проте строк дії договору визначено сторонами з моменту досягнення згоди з усіх істотних умов договору, зокрема строку його дії. Таким чином, державна реєстрація договору оренди землі вказує на його чинність (набрання юридичної сили) і не може змінювати день укладення договору та строк його дії. Моментом укладення вказаного договору оренди є 01 серпня 2006 року, а тому строк його дії закінчився 01 серпня 2016 року. Рішення суду апеляційної інстанції суперечить правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 6-162ц13.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі, а ухвалою від 27 вересня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
15 травня 2018 року справу № 542/1334/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою