Постанова
Іменем України
23 січня 2019 року
м. Київ
справа № 344/2935/16-ц
провадження № 61-35531св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
представник позивача - Рокетська Світлана Володимирівна,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку«ПриватБанк» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Польської М. В. від 25 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області у складі колегії суддів: Соколовського В. М., Мелінишин Г. П., Пнівчук О. В., від 05 липня 2016 року,
ВСТАНОВИВ:
У березні 2016 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 05 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, який складається з анкети-заяви клієнта, Умов надання споживчого кредиту та Тарифів банку, за умовами якого ОСОБА_2 отримав кредитну картку з кредитним лімітом у розмірі 12 410,17 грн з оплатою 12 % річних і кінцевим терміном повернення грошових коштів - 05 березня 2010 року.
Умовами надання споживчого кредиту передбачено відповідальність сторін, в тому числі штрафні санкції.
ОСОБА_2 належним чином свої зобов'язання за кредитним договором не виконував, внаслідок чого станом на 12 лютого 2016 року відповідач має заборгованість у розмірі 15 517,55 грн, з яких: 567,87 грн - заборгованість по комісії за користування кредитом, 13 734,56 грн - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань, 500 грн - штраф (фіксована частина), 715,12 грн - штраф (процентна складова).
Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у розмірі 15 517,55 грн.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив із того, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу. Позовна заява подана позивачем до суду лише 09 березня 2016 року, тобто за межами строку позовної давності.
Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05 липня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено.
Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 квітня 2016 року залишено без змін.
Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновком районного суду, зазначивши також, що останнє погашення заборгованості за кредитним договором відбулось 25 квітня 2012 року, тому позов подано поза межами позовної давності.
У листопаді 2017 рокуПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просило скасувати оскаржувані судові рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
При цьому суди не врахували, що згідно з пунктом 3.2.5 Умов надання споживчого кредиту списання грошових коштівз картки відповідача були здійснені у період з 09 березня 2011 року до 18 липня 2013 року, що згідно з частиною першою статті 264 ЦК України є перериванням позовної давності. ОСОБА_2 жодного разу не звертався до банку з письмовими заявами щодо незгоди зі списанням коштів, що свідчить про згоду зі списанням та визнанням боргу за кредитом. З позовом до суду про визнання списання грошових коштів незаконним відповідач також не звертався.
Оскільки останній платіж за кредитом був 18 липня 2013 року, а з позовом до суду банк звернувся 09 березня 2016 року, то позивачем не пропущено строк позовної давності.
Крім того, згідно з пунктом 5.5 Умов надання споживчого кредиту терміни позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки пені, штрафів встановлюються сторонами тривалістю 5 років.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
У пункті 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» зазначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
12 червня 2018 року справа передана з Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'