Постанова
Іменем України
28 січня 2019 року
м. Київ
справа № 392/1505/17-ц
провадження № 61-38857св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Професійно-технічне училище № 16 м. Мала Виска,
третя особа - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Професійно-технічного училища № 16 м. Мала Виска, третя особа - ОСОБА_5, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за касаційною скаргою Професійно-технічного училища № 16 м. Мала Виска на рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області у складі судді Березія Ю. А. від 15 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області у складі колегії суддів: Єгорової С. М., Дьомич Л. М., Чельник О. І., від 22 травня 2018 року,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Професійно-технічного училища № 16 м. Мала Виска (далі - ПТУ № 16), третя особа - ОСОБА_5, про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява мотивована тим, що в період з 04 вересня 2002 року до 02 жовтня 2017 року вона перебувала з відповідачем у трудових відносинах. 27 червня 2017 року її попереджено про наступне звільнення у зв'язку зі скороченням штату, а наказом директора ПТУ № 16 від 02 жовтня 2017 року № 59-к року- звільнено з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважала звільнення її з роботи незаконним, тому що вона є одинокою матір'ю і самостійно виховує сина, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає одна з дитиною, у сім'ї відсутні інші працівники з самостійним заробітком, внаслідок звільнення вони з дитиною залишились без засобів до існування.
Зазначала, що в установі працювала понад 15 років, за час роботи не мала жодного дисциплінарного стягнення, має вищу освіту та більш високу кваліфікацію, ніж інші працівники, які залишились працювати. Відповідач при її звільненні не взяв до уваги рекомендації профспілкового комітету щодо можливості залишити її на роботі з наданням іншого навантаження у вигляді гурткової роботи та класного керівництва.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_4, збільшивши позовні вимоги, просила суд скасувати наказ директора ПТУ № 16 від 02 жовтня 2017 року № 59-к, поновити її на роботі на посаді майстра виробничого навчання з 02 жовтня 2017 року, стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу по день постановлення судом рішення.
Рішенням Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року позов ОСОБА_4 задоволено.
Скасовано наказ директора ПТУ № 16 від 02 жовтня 2017 року № 59-к про звільнення ОСОБА_4 з посади майстра виробничого навчання за скороченням штату працівників.
ОСОБА_4 поновлено на роботі майстра виробничого навчання ПТУ № 16 з 02 жовтня 2017 року.
Стягнуто з ПТУ № 16 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 754,30 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Допущено негайне виконання судового рішення в частині поновлення на роботі незаконно звільненої ОСОБА_4
Задовольняючи позов ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що її звільнено з порушенням вимог частини третьої статті 184 КЗпП України, згідно з якою звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише у разі повної ліквідації підприємства з обов'язковим працевлаштуванням, тому суд визнав звільнення незаконним і зобов'язав відповідача поновити її на роботі та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2018 року апеляційну скаргу ПТУ № 16 задоволено частково.
Рішення Маловисківського районного суду Кіровоградської області від 15 лютого 2018 року змінено в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат.
Стягнуто з ПТУ № 16 на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 10 954,42 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд, змінивши в частині розміру стягнутого середнього заробітку за час вимушеного прогулу та судових витрат, погодився з висновком районного суду, зазначивши також, що, визначаючи суму, яка підлягає стягненню, суд не врахував, що ПТУ №16 при звільненні виплатило ОСОБА_4 вихідну допомогу у розмірі двохмісячного середнього заробітку - 10 555,21 грн, що не заперечувалось позивачем.
У червні 2018 року ПТУ № 16 подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що підставою звільнення ОСОБА_4 є фактично припинення трудового договору внаслідок відмови працівника від продовження роботи у зв'язку із зміною істотних умов праці згідно з положеннями пункту 6 частини першої статті 36 КЗпП України. Тому суд, як орган, який розглядає трудовий спір, має право зі своєї ініціативи змінити формулювання причин звільнення, а не скасовувати наказ про звільнення, як про це просить позивач, у разі дотримання процедури звільнення за пунктом 6 частини першої статті 36 КЗпП України.
При цьому суд не надав належну оцінку доказам відповідача, які свідчать про повідомлення ОСОБА_4 про перелік вакантних посад, що відповідають її спеціальності і кваліфікації, від яких вона відмовилась і/чи проігнорувала.
Крім того, фактично профспілка надала згоду на звільнення позивачки і при цьому не надала обґрунтованої відмови у наданні згоди на звільнення.
Також суди залишили поза увагою те, що позивач не заявляла вимог про виконання зобов'язання по працевлаштуванню, а отже її вимоги про поновлення на посаді не підлягають задоволенню. Через помилку у визначенні позовних вимог, суд не досліджував по суті цих обставин, тому звільнення ОСОБА_4 відбулось з дотриманням норм КЗпП України.
Разом з тим суд належним чином не перевірив тверджень позивача про те, що вона є одинокою матір'ю, оскільки вона фактично проживає із чоловіком і на час звільнення вони разом виховують та утримують сина. Ця обставина ніколи не приховувалась ОСОБА_4, а проживаючи в маленькому містечку, є відомим фактом, тому вона не підпадає під категорію жінок, які не можуть бути звільнені з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без обов'язкового працевлаштування.
У вересні 2018 року ОСОБА_4 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.
11 вересня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведен