ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 січня 2019 року
м. Київ
справа № 458/1173/14-ц
провадження № 61-13282св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Кузнєцова В. О., Луспеника Д. Д., ПогрібногоС. О.
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5,
відповідач - ОСОБА_6,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури Турківської районної державної адміністрації Львівської області, Лімнянська сільська рада Турківского району Львівської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Турківського районного суду Львівської області від 25 січня 2016 року, ухвалене у складі судді Федитника І. Д., та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Струс Л. Б., Копняк С. М., Левика Я. А.,
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2014 року ОСОБА_4 і ОСОБА_5 звернулись із позовом до ОСОБА_6, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ регіонального розвитку, містобудування та архітектури Турківської районної державної адміністрації Львівської області, Лімнянська сільська рада Турківского району Львівської області, Державна архітектурно-будівельна інспекція України в особі Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області, про зобов'язання знесення самочинно збудованої господарської споруди.
Позовні вимоги обґрунтовували тим, що ОСОБА_4 зі своїм чоловіком ОСОБА_7 проживає АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 - у будинку АДРЕСА_2 По сусідству з ними проживає відповідач.
24 жовтня 2002 року рішенням виконкому Лімнянської сільської ради Турківського району Львівської області ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво гаража на подвір'ї його будинку.
Вказували, що у 2013 році відповідач без відповідних документів та з істотними порушеннями будівельних і санітарно-екологічних норм збудував гараж на відстані 0,70 метрів від огорожі, яка розділяє подвір'я сторін. Гараж збудований на відстані 1,50 метрів від криниці, яка знаходиться на подвір'ї ОСОБА_5, у зв'язку з чим ґрунтові та стічні води, а також паливно-мастильні матеріали від автомобіля стікають до криниці.
Зазначали, що вони неодноразово звертались до сільської ради із заявами про незаконне будівництво гаража, що призвело до забруднення криниці стічними водами. Відповідно до висновку Самбірського міжрайонного управління Головного управління Держсанепідслужби вода в криниці за бактеріологічними показниками не відповідає вимогам державних норм.
2 червня 2014 року Лімнянською сільською радою Турківського району Львівської області прийнято рішення, направлене на усунення шкідливих наслідків діяльності на земельних ділянках сусідами, що призводить до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин та земельні ділянки. Відповідач відмовився вживати заходів на усунення шкідливих наслідків своєї діяльності, які виникли внаслідок самочинного будівництва гаража та унеможливили користування криницею.
За таких обставин просили зобов'язати відповідача знести самочинно збудовану господарську споруду (гараж), а у разі відмови добровільно знести господарську споруду (гараж), провести її примусове знесення за рахунок відповідача.
Рішенням Турківського районного суду Львівської області від 25 січня 2016 року позов ОСОБА_4 і ОСОБА_5 задоволено.
Зобов'язано ОСОБА_6 знести самовільно збудовану споруду - гараж, що знаходиться по АДРЕСА_3, а у разі відмови добровільно знести гараж, провести примусове знесення гаража за його рахунок.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач без узгодження будівництва з органами державного архітектурно-будівельного контролю, затвердження проектно-кошторисної документації і отримання документу, який посвідчує право на виконання будівельних робіт, здійснив самочинне будівництво гаража та здійснює його експлуатацію, порушуючи права позивачів.
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 квітня 2016 року відхилено апеляційну скаргу ОСОБА_6, рішення Турківського районного суду Львівської області від 25 січня 2016 року залишено без змін з посиланням на відповідність його висновків матеріалам справи, нормам матеріального та процесуального права.
У травні 2017 року ОСОБА_6 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
У касаційній скарзі посилався на неврахування судами попередніх інстанцій того, що гараж не є самочинним будівництвом, оскільки його будівництво проводилось на підставі будівельного паспорта на земельній ділянці, яка відведена для цієї мети.
Вказував, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про порушення прав позивачів, оскільки матеріали справи не містять доказів, що вказують на забруднення води у криниці, якою користуються позивачі, внаслідок будівництва гаража чи його експлуатації.
Крім того, заявник зазначив, що знесення самочинного будівництва можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, допускається лише у випадку, коли неможлива перебудова нерухомості відповідно до проекту або якщо особа, яка здійснила будівництво, відмовляється від такої перебудови.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі і ухвалою цього ж суду від 28 серпня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до пункту шостого розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи порушення процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Судами встановлено, що ОСОБА_4 проживає разом з ОСОБА_7 у житловому будинку АДРЕСА_1, що належить останньому.
Зі свідоцтв про право на спадщину за заповітом від 17 липня 2012 року суди встановили, ОСОБА_5 успадкував житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та земельну ділянку площею 0,2278 га для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, що по АДРЕСА_2.
Також суди встановили, що ОСОБА_6 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_3.
Рішенням виконавчого комітету Лімнянської сільської ради Турківського району Львівської області від 24 жовтня 2002 року ОСОБА_6 надано дозвіл на будівництво гаража розміром 6х4 метрів на його подвір'ї.
Судами встановлено, що відповідач у 2013 році здійснив самочинне будівництво господарської будівлі - гаража з порушенням будівельних норм і правил та санітарно-екологічних норм, оскільки відстань на мінімальній відстані від стін споруди гаража до межі земельної ділянки позивачів складає 0,65 метрів, а максимальна 0,75 метрів. Відстань від стін споруди гаража до колодязя на земельній ділянці позивача складає 0,80 метрів, мінімальна відстань від споруд, збудованих ОСОБА_6, до житлового будинку позивачів 8,35 метрів.
Апеляційний суд з повідомлення відділу містобудування та архітектури Турківської районної державної адміністрації Львівської області № 41 від 8 вересня 2014 року встановив, що в архіві відділу відсутні документи на будівництво гаража ОСОБА_6
Суди вважали, що будівництвом гаража відповідач завдав незручностей позивачам, оскільки ґрунтові та стічні води, а також інші відходи просочуються в ґрунт і стікають до криниці, внаслідок чого вода з неї стала непридатною для вживання.
З такими висновками судів попередніх інстанції погодитись не можна.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист сво