ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
05 лютого 2019 року
справа №813/3060/16
адміністративне провадження №К/9901/35973/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Керуючого санацією Приватного підприємства "Реліквія" - арбітражного керуючого Марко Андрія Тарасовича
на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року у складі судді Клименко О.М.
та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року у складі колегії суддів Довгої О.І., Матковської З.М., Запотічного І.І.
у справі №813/3060/16
за позовом Приватного підприємства "Реліквія"
до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області
про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу
У С Т А Н О В И В :
У вересні 2016 року Приватне підприємство "Реліквія" (далі - Підприємство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування вимоги про сплату боргу з єдиного внеску (недоїмки) від 18 травня 2016 року 3Ю-1280-25.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2017 року, відмовлено в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що відповідач правомірно виставив позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ю-1280-25 від 18 травня 2016 року на загальну суму 150248,25 грн.
У березні 2017 року позивачем подано до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій Підприємство, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
У касаційній скарзі позивач посилаючись на статті 70, 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) зазначає про порушення відповідачем обов'язку доказування правомірності винесення ним оскаржуваної вимоги, а також вказує, що оскаржувана вимога не містить жодної правової причини виникнення боргу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 07 березня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства та витребувано справу № 813/3060/16 з Львівського окружного адміністративного суду.
12 березня 2018 року матеріали касаційного провадження №К/9901/35973/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 16 березня 2018 року матеріали касаційного провадження прийнято до провадження, справа №813/3060/16 повторно витребувана з суду першої інстанції.
29 березня 2018 року справа № 813/3060/16 надійшла на адресу Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу Підприємства від податкового органу не надходив, що не перешкоджає перегляду судового рішення.
Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій, в межах доводів касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення вимог касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Аналогічні вимоги містять положення статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що позивач зареєстрований як юридична особа 19 грудня 2000 року, є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Залізничній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління ДФС у Львівській області.
15 червня 2016 року Підприємство отримало вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску від 18 травня 2016 року № Ю-1280-25 в сумі 150248,25 грн.
Не погоджуючись з вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернувся до податкового органу зі скаргою від 22 червня 2016 року. Зазначена скарга залишена без розгляду рішенням відповідача від 15 липня 2016 року.
20 липня 2016 року позивач звернувся з повторною скаргою на вимогу про сплату боргу до Державної фіскальної служби України, яка залишена без розгляду рішенням Державної фіскальної служби України від 23 серпня 2016 року.
При вирішенні питання щодо правильності застосування норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.
За приписами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Перевіривши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів касаційної скарги Суд приходить до висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для їх скасування, виходячи з наступного.
Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон від 08 липня 2010 року № 2464-VI) визначаються правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Частиною першою статті 4 цього Закону визначено, що платниками єдиного внеску є роботодав