ПОСТАНОВА
Іменем України
04 лютого 2019 року
Київ
справа №2а-6532/12/1470
адміністративне провадження №К/9901/4396/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Міжнародна аудиторська група-Юг» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Скрипченка В.О., суддів Золотнікова О.С., Осіпова Ю.В. від 26 лютого 2014 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Міжнародна аудиторська група-Юг» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Аудиторська фірма «Міжнародна аудиторська група-Юг» (далі - позивач/Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0004531502.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2013 року позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06 грудня 2012 року №0004531502.
Судове рішення мотивоване тим, що відповідно до положень пунктів 184.6, 184.7 статті 184 Податкового кодексу України (далі - ПК України) нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість можливе лише за умови, якщо буде встановлено факт наявності у платника податку в останній податковий період, в якому відбулось анулювання реєстрації платника податку на додану, товарів та необоротних активів, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, однак таких обставин Інспекцією не доведено в ході розгляду справи.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів, які б свідчили, що в період з 01 червня 2012 року по 09 червня 2012 року у нього не було товарів та оборотних активів, при придбанні яких суми податку на додану вартість були включені до податкового кредиту. Як наслідок, за висновком цього суду, Інспекція правомірно встановила порушення вимог пункту 184.7 статті 184 ПК України та на підставі даних додатку АМ до декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року, який містив відомості щодо вартості основних фондів, нарахувала умовний продаж на суму вартості основних фондів.
Не погоджуючись із рішенням апеляційної інстанції, Товариство подало касаційну скаргу, в якій просило його скасувати та залишити в силі судове рішення першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалось на те, що під час камеральної перевірки неможливо з'ясувати питання наявності або відсутності у платника податків необоротних активів, суми податку по яких були включені до складу податкового кредиту, тому висновки відповідача вважає суб'єктивними. Вказує, що податковий орган неправомірно визначив вартість залишків основних фондів на підставі даних податкової звітності за 4 квартал 2011 року, а не на момент прийняття рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість, та не перевірив чи при їх придбанні відповідні суми податку були включені до складу податкового кредиту, тобто не встановив умов, за яких здійснюється платником податків умовний продаж товарів та необоротних активів й збільшуються у зв'язку із цим податкові зобов'язання відповідно до пункту 184.7 статті 184 ПК України.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2014 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.
В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на наступне.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство було зареєстровано платником податку на додану вартість, про що Інспекцією видано свідоцтво №100002661 від 29 квітня 2009 року з індивідуальним податковим номером 364338814048.
Рішенням Інспекції №12 про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість від 09 червня 2012 року (вих. №2950/10/152-14) податковий орган анулював реєстрацію Товариства як платника податку на додану вартість на підставі підпункту «г» пункту 184.1 статті 184 ПК України.
В подальшому листом від 15 серпня 2012 року №4279/10/15-2-14 Інспекція на підставі пункту 184.7 статті 184, підпункту 16.1.5 пункту 16.1 статті 16, підпункту 1 пункту 73.3 статті 73, підпункту 20.1.6 пункту 20.1 статті 20 ПК України, пункту 9 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1245, запропонувала Товариству надати пояснення та їх документальне підтвердження з питань наявності залишків товарів та необоротних активів, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту станом на дату прийняття рішення про анулювання реєстрації платником податку на додану вартість 09 червня 2012 року. У цьому ж листі Інспекція звернула увагу Товариства на те, що невизнання умовного постачання товарів та необоротних активів та ненарахування податкових зобов'язань є підставою для проведення камеральної перевірки та нарахування податкових зобов'язань на підставі статті 76 ПК України.
Відповіді на лист від 15 серпня 2012 року №4279/10/15-2-14 Товариство не надало.
07 листопада 2012 року Інспекція провела камеральну перевірку позивача щодо визнання умовного постачання необоротних активів в податковій звітності з податку на додану вартість за червень 2012 року, результати якої оформила актом №3541/15-2-14/36433881, у висновках якого зазначено, що Товариство у декларації з податку на додану вартість за червень 2012 року в порушення пункту 184.7 статті 184 ПК України не нарахувало умовний продаж на суму вартості основних фондів у розмірі 61128 грн., ПДВ 12225,60 грн., чим занизило податкове зобов'язання за червень 2012 року на 61128 грн., ПДВ 12225,60 грн. В акті зазначено, що при перевірці було використано податкову декларацію з податку на додану вартість за червень 2012 року від 06 липня 2012 року №9038577470, додаток АМ до декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року від 09 лютого 2012 року №9015769417.
06 грудня 2012 року на підставі акту перевірки відповідач прийняв податкове повідомлення-рішення №0004531502, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 12225,60 грн. і застосовано штрафну (фінансову) санкцію в сумі 3056,40 грн. (25% суми визначеного податкового зобов'язання).
Касаційний суд погоджується із рішенням суду першої інстанції про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, з огляду на наступне.
Порядок анулювання реєстрації платника податку на додану вартість визначений статтею 184 ПК України, у відповідності до підпункту «г» пункту 184.1 якої (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати анулювання реєстрації платника такого податку та проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку і відбувається у разі якщо особа, зареєстрована як платник податку, протягом 12 послідовних податкових місяців не подає контролюючому органу декларації з податку на додану вартість та/або подає таку декларацію (податковий розрахунок), яка (який) свідчить про відсутність постачання/придбання товарів, здійснених з метою формування податкового зобов'язання чи податкового кредиту.
Згідно з пунктом 184.6 статті 184 ПК України у разі анулювання реєстрації особи як платника податку останнім звітним (податковим) періодом є період, який розпочинається від дня, що настає за останнім днем попереднього податкового періоду, та закінчується днем анулювання реєстрації.
Якщо в останньому звітному (податковому) періоді на обліку у платника податку залишаються товари та необоротні активи, при придбанні яких суми податку були включені до податкового кредиту, платник податку не пізніше дати анулювання його реєстрації як