ПОСТАНОВА
Іменем України
Київ
05 лютого 2019 року
справа №817/302/16
адміністративне провадження №К/9901/28709/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),
суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2016 року
та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року у складі Одемчука Є.В., Майора Г.І., Бучик А.Ю.
у справі №817/302/16
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області
про визнання протиправним та скасування наказу,
У С Т А Н О В И В :
03 березня 2016 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач у справі) звернувся до суду з позовом до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - податковий орган, відповідач у справі) про визнання протиправним та скасування наказу податкового органу від 24 лютого 2015 року №79 «Про проведення планової виїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1».
11 квітня 2016 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2016 року, відмовлено повністю у задоволенні адміністративного позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, з мотивів того, що наказ №79 від 24 лютого 2016 року видано податковим органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено).
20 липня 2016 року позивачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати у повному обсязі постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
16 вересня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача за наслідками усунення недоліків цієї скарги на виконання ухвали цього суду від 22 липня 2016 року та витребувано справу № 817/302/16 з Рівненського окружного адміністративного суду.
Відповідачем заперечення або відзив на касаційну скаргу позивача не надані, що не перешкоджає її розгляду по суті.
06 вересня 2016 року справа № 817/302/16 надійшла до Вищого адміністративного суду України.
26 лютого 2018 року справа №817/302/16 та матеріали касаційної скарги К/9901/28709/18 передані до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.
Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
Суди попередніх інстанцій здійснили системний аналіз положень пункту 75.1 статті 75, підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, пунктів 77.1, 77.4 статті 77 Податкового кодексу України, який серед іншого зумовив висновок про те, що про проведення документальної планової перевірки керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що наказом керівника податкового органу №79 від 24 лютого 2015 року «Про проведення планової виїзної документальної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1» призначено планову документальну виїзну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, з 09 березня 2016 року тривалістю 10 робочих днів з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року.
Підставою для оформлення наказу став план-графік проведення планових виїзних документальних перевірок на І квартал 2016 року та статтею 20 розділу І, статтями 77, 82, Глави 8 розділу II Податкового Кодексу України, пунктом 3 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року за №71-V-III.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач включений до