Постанова
Іменем України
31 січня 2019 року
м. Київ
справа № 569/2212/16-ц
провадження № 61-25324св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня 2017 року у складі судді Куцоконя Ю. П. та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року у складі колегії суддів Григоренка М. П., Боймистука С. В., Шимківа С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У лютому 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту спільного проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна, що є спільною сумісною власністю.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він із 1999 року проживав у квартирі АДРЕСА_1, у квартирі № 89 цього ж будинку проживала відповідач. Із 1999 року він із відповідачем проживали разом та спільно вирішили продати свої квартири та придбати будинок. У 2004 році він продав свою квартиру за 9 900,00 доларів США, відповідач продала свою квартиру за 10 000,00 доларів США. Кошти від продажу належної йому квартири він передав відповідачу для придбання частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. У зазначеному будинку він постійно проживав із 2004 року до грудня 2015 року, із 03 жовтня 2006 року був зареєстрований за цією адресою. З відповідачем вони спільно проживали без реєстрації шлюбу, між ним склалися подружні стосунки, за час спільного проживання робили ремонт у будинку, звели паркан, зробили доріжки біля будинку, відновили льох, побудували гараж. Вважає, що оскільки спірне домоволодіння придбане ним та ОСОБА_5 за час їхнього спільного проживання та за спільні кошти, воно є їх спільною сумісною власністю, а тому він має право на половину цього домоволодіння, а саме на 1/4 його частини.
Враховуючи наведене, позивач просив встановити факт його проживання з відповідачем ОСОБА_5 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1999 року по 30 грудня 2015 року, визнати 1/2 частини домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та складається із житлового будинку, позначеного на плані земельної ділянки літерою «А1», прибудинкових споруд, позначених на плані земельної ділянки: «Б» сарай, «В» льох, «Г» вбиральня, «И1..2» огорожі, загальною площею житлового будинку 103,6 кв. м, житловою площею 48,3 кв. м спільною сумісною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_5, а також визнати за ним та ОСОБА_5 право на 1/4 частини вказаного домоволодіння за кожним.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту його проживання із відповідачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу та придбання спірного нерухомого майна за спільні сумісні кошти.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, зводяться до посилання на ті ж самі обставини та наведення обґрунтувань заявлених вимог, які вказані в позовній заяві.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2017 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 10 серпня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У касаційній скарзі заявник вказує на те, що сторони проживали як подружжя, мали спільний бюджет, вели спільне господарство, витрачали кошти на утримання дітей відповідача, спільно проживали, святкували сімейні події та 08 листопада 2004 року придбали Ѕ частини спірного домоволодіння, у якому в подальшому разом проживали та продовжували облаштовувати його. Факт спільного проживання та ведення спільного господарства, починаючи з 1999 року та в період купівлі спірного будинку відповідачем не заперечувався, а тому зазначені обставини не підлягають доказуванню. Участь позивача коштами та працею у придбанні спірного будинку підтверджується зібраними у справі доказами. Матеріалами справи також підтверджений факт спільного проживання сторін у справі у зазначеному будинку. Проте суди, ухвалюючи оскаржувані рішення не надали належної оцінки наявним у справі доказам.
Заперечень на касаційну скаргу на адресу суду не надходило.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.
Судами установлено, що ОСОБА_4 проживав у АДРЕСА_1, що належала йому на праві приватної власності на підставі біржової угоди міни нерухомості, зареєстрованої 17 червня 1999 року на Універсальній товарно-майновій біржі «Ринг».
Відповідно до договору купівлі-продажу від 25 травня 2004 року ОСОБА_4 продав належну йому квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_13 за 49 000,00 грн. У цей же день ОСОБА_4 знявся із реєстраційного обліку за вказаною адресою.
ОСОБА_5 проживала у квартирі АДРЕСА_3, що належала їй та її дітям ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_4, і ОСОБА_9, 1988 рокународження, на праві приватної спільної сумісної власності на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 08 травня 2001 року ВАТ «Рівнеазот».
27 вересня 1999 року розірваний шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_10
Відповідно до договору купівлі-продажу