ПОСТАНОВА
Іменем України
29 січня 2019 року
Київ
справа №803/1686/16
адміністративне провадження №К/9901/56013/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Ханової Р.Ф., Олендера І.Я.
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2017 (суддя - Мачульський В.В.)
та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018 (судді- Судова-Хомюк Н.М., Гуляк В.В., Коваль Р.Й.)
у справі №803/1686/16
за позовом Фізичної особи-громадянина ОСОБА_4
до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Волинській області (далі - ДПІ) від 22.04.2016.
Свої вимоги позивач обґрунтував тим, що ДПІ безпідставно розцінило суму прощеного банківською установою боргу за кредитним договором як отримане ОСОБА_4 додаткове благо, з якого остання повинна сплатити податок.
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 11.09.2017, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2018, позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення №0019351304 від 22 квітня 2016 року в частині збільшення ОСОБА_4 суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 272 832, 85 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 68 208,21 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з судовими рішеннями ДПІ звернулась з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просила їх скасувати та відмовити в задоволенні позову. При цьому скаржник зазначив, що суди дійшли помилкового висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог невірно оцінивши залучені до справи докази та обставини справи.
У своєму відзиві позивач вважає судові рішення законними та обґрунтованими.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2008 року між ОСОБА_4, як позичальником та АТ «УкрСиббанк» (далі Банк), як кредитором, був укладений договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит в іноземній валюті (доларах США).
Повідомленнями від 29.09.2014 Банк проінформував ОСОБА_4 про анулювання боргу що станом на 30 вересня 2014 року становив : 263 378, 08 доларів США, що складає 3 399 730, 61 грн. по курсу НБУ, штрафні санкції у сумі 4 412, 87 грн., та кредитної заборгованості в сумі 62 680, 13 грн., штрафні санкції у сумі 116, 28 грн. При цьому Банк повідомив позивача про те, що відповідно до підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України анульована сума заборгованості є доходом, отриманим як додаткове благо, в зв'язку з чим ОСОБА_4 належить самостійно сплатити податок з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб.