ПОСТАНОВА
Іменем України
24 січня 2019 року
Київ
справа №826/7169/16
адміністративне провадження №К/9901/32515/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Бабенка К.А., Літвіної Н.М. від 22 січня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
В С Т А Н О В И В:
У травні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач/ОСОБА_2.) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач/Інспекція) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 06 квітня 2016 року №97-1035.
В обґрунтування позовних вимог посилалась на неправомірне нарахування Інспекцією грошового зобов'язання із земельного податку, оскільки вважає, що відповідно до пункту 4 частини першої статті 297 Податкового кодексу України (далі - ПК України) фізична особа - підприємець, яка обрала спрощену систему оподаткування, звільняється від нарахування та сплати земельного податку за земельну ділянку, що використовується ним в господарській діяльності.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 червня 2017 року (суддя Клименчук Н.М.) позов задоволено повністю. Рішення обґрунтовано тим, що фізична особа - підприємець, який у процесі своєї господарської діяльності використовує належне йому на праві власності нежиле приміщення, на підставі підпункту 4 пункту 297.1 статті 297 ПК України звільняється від сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване це приміщення.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 січня 2018 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нову постанову, якою в задоволенні позову відмовив.
Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що обрання суб'єктом господарювання спрощеної системи оподаткування не є безумовною підставою для звільнення його від сплати земельного податку, з урахуванням того, що в процесі розгляду справи позивач не надав доказів, які б свідчили про використання ним земельної ділянки для провадження господарської діяльності.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції апеляційного суду, оскільки позивач є платником єдиного податку і використовує нежиле приміщення для провадження господарської діяльності (надання в найм (оренду) належного їй нерухомого майна), а тому нарахування зобов'язання по земельному податку за ділянку, яка знаходиться під таким приміщенням, вважає протиправним та таким, що суперечить положенням пункту 297.1 статті 297 ПК України.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, з посиланням на необґрунтованість такої скарги.
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач з 15 червня 2006 року є власником 3/4 частини нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №142) (в літ. А), загальною площею 118,90 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.
Позивачем отримано свідоцтво платника єдиного податку серії НОМЕР_1 від 30 травня 2012 року, в якому, зокрема, вказано, що одним із видів господарської діяльності за КВЕД-2010 є 68.20 «Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна»; місцем провадження господарської діяльності визначено АДРЕСА_2.
06 квітня 2016 року Інспекцією згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 286.5 статті 286 ПК України винесено податкове повідомлення - рішення №97-1035, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 41742,31грн.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
У відповідності до статті 206 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Як визначено підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України, земельним податком визнається обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.
Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.
Відповідно до пункту 286.1 статті 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.
За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами, податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).